Шановні односельці, дорогі мої друзі, знайомі і незнайомі люди. Цей пост – це крик душі батька, чиї сини боронили і боронять нашу Неньку УКРАЇНУ від москалів, Віталік з 2016 року, а Вова вже у Божому Війську, в Житомирі на Смолянці.

Так склалось життя, що цьогоріч мій 60-річний ювілей майже співпав з найважливішим державним святом в році – Днем захисників та захисниць України. Це, мабуть, найголовніше державне свято під час повномасштабної війни. Цього дня ми вшановуємо героїв і героїнь, які борються за незалежність своєї Батьківщини. А також згадуємо пам’ять воїнів, котрі віддали життя за Україну.

Воїни Збройних Сил України, нам важко уявити, що ви переживаєте кожного дня. Який біль, страх, втому та інші емоції ви відчуваєте. Але хочемо вам подякувати за ваш героїзм, за захист нашої країни, який ви не припиняєте ні на мить. Ви — герої нашого часу, які надихають нас також на боротьбу й ми намагаємося зі свого боку допомогти вам, чим можемо. Ваша відвага і самопожертва відображають найкращі традиції воїнів України. Ми не припиняємо пишатися та захоплюватися вами! Бажаємо, щоб жахіття війни закінчилися якомога скоріше і кожен повернувся з фронтових окопів до свого рідного дому! Дякуємо вам за все!

В нашому селищі, у Теофіполі, всі небайдужі люди на свято Покрови Пресвятої Богородиці також долучились до спільної молитви за Україну та полеглих захисників. Я, як батько двох воїнів, хотів сказати кілька слів подяки родинам загиблих Герої, тому ще за день «обривав дроти» телефонів, щоб записатись на виступ. І перед спільною молитвою я знову попросив слова в наших так званих «слуг народу» та марно – мені, мабуть не відвели місця за сценарієм. Пояснення було, – чому ж ви не підійшли, де ж ви стояли? Не буду переходити на особистості, тому

ПОЯСНЮЮ ВСІМ, ХТО ПЕРСЯ ДО ВЛАДИ, ЩОБ ЗАХИЩАТИ ІНТЕРЕСИ ГРОМАДИ НА ВСІХ РІВНЯХ:

– Я стояв на Алеї Героїв біля фотографії мого Сина Володимира Олександровича Савчука, який поклав своє життя як і сотні тисяч його побратимів, захищаючи Батьківщину, тобто нас з вами, тому майте повагу до батьків, чиї діти воювали і воюють з москалями.

І зараз в мене немає слів коли бачу, яке відношення в людей до тих, хто на війні. Їм байдуже, війна десь там, на Сході, люди ходять по ресторанам, в театри і кіно і щиро вірять в перемогу, вдома, в теплому ліжку.

Я звертаюсь до представників місцевої влади всіх рівнів:

Громадо, досить класти бруківку, досить будувати дитячі майданчики, досить створювати «робочі місця»!!!

Ми зробим це, коли закінчиться війна. Ворог суне на всіх! На всіх напрямках! Все для фронту, для наших хлопців-захисників!

Я в черговий раз, публічно, звертаюсь особисто до пана Кубіна В.В: коли ви закінчите це «примарне полювання за тінями», ви не знаєте, де шукати «ухилянтів», можу вам підказати. Коли ви звільните «купленого» інваліда Подчинюка, на його місці має бути бойовий офіцер, яких тисячі після поранень виведені поза штат, не мають змоги працювати через таких псевдо-патріотів з купленими групами. Якщо я не правий, хоч завтра ідем на детектор брехні.

P.S. Дякую, що не надали слово, зібрався з думками.

Олександр Савчук, селище Теофіполь