Село в ніжних обіймах зелено-оксамитових полів. Добротні і чепурні будинки з витонченими прикрасами міцно врослися в землю обабіч дороги. Заасфальтована вулиця, мов стрічка, в’юниться селом. Усе довкола чарує зір. І хоч ми звикли до цієї гарної природи, до рідного села. Але буває часом замилуєшся краєвидами. Оксамитовий рай. А у ньому перлина – місцевий ліцей. Стоїть він чепурний і ніби світиться м’яким теплом своїх стін, посміхається теплими очима вікон до шкільного подвір’я, яке буяє кремезними горіхами, стрункими білокорими берізками та розлогими сливами.

Це не лише споруда, це серце, повітря, емоції, життя маленького села. Тут не лише здобувають знання, закладається фундамент майбутньої особистості. Тут навчають жити. Це місце, де народжується завтрашній день нашої країни, формується її майбутнє.

Сьогодні ми поведемо мову про нашу велику шкільну родину, про всіх – учнів, вчителів, батьків. Ми родина з того самого дня, як пролунав для нас перший дзвоник, з того часу, як ми переступили шкільний поріг. Породичала нас усіх школа. Ми живемо разом, ми вчимося разом, ми думаємо разом – і тільки разом ліцей сьогодні працює.

Незабаром закінчиться черговий навчальний рік. Це радість для школярів, відповідальність для випускників, роздуми і зворушливе занепокоєння для батьків, вчителів, адміністрації ліцею. Яким був цей рік…Найкращі моменти пригадуємо ми, ліцеїсти, педагоги та батьки Гальчинецького ліцею. Погортаємо сторінки умовної книги про шкільне життя 2023-2024 н.р.

День першого вересня у шкільному житті – це візуальний тест-драйв на дорослішання. Його чекають по-особливому і випускники – це початок фінішу, планування нових обріїв майбутнього. А на нашому святі погляди переносилися то на першачків, то на випускників,то на наших почесних гостей, які прийшли на свято за запрошенням, за покликом душі, як батьки, щоб помилуватися своїми дітьми. Це наші воїни-захисники, з своєю військовою долею, своїми життєвими місіями, але з почесним брендом «Випускник Гальчинецької школи» – Роман Антощук, Дмитро Фурса, Володимир Яцишин, Сергій Сопіга. І по-особливому тремтіла душа, на очі наверталися сльози, бо ще 4-5 років тому вони стояли на шкільному дворі і раділи, що школа відкриває двері у доросле життя,але ніхто навіть не подумав, що їм випаде, а точніше самі приймуть таке відповідальне рішення з важкою і почесною місією – захищати нашу державу, нас! Без прикрас, щиро від душі пригадали Рома і Діма свої дні навчання, просили, вимагали займатися спортом, вчитися, щоб не було важко потім. І їхні слова якось запали глибоко в серце. Пишаємося і вдячні кожному воїну ЗСУ, кожному та кожній, хто боронить нашу цілісність і незалежність і бажаємо живими і неушкодженими повернутися до рідних домівок.

– З радістю і ентузіазмом всі відгукнулися на благодійну акцію «Замість квітів – донат». Скринька за свято наповнилася 4000 гривень, які передали в КУ «Агенція місцевого розвитку» Теофіпольської селишної ради, – з захопленням розповідають організатори свята Надія Олексіївна Кожан та Тетяна Феодосіївна Гандзюк.

– Пам’ятаю свій перший шкільний день – 1 вересня,– згадує Іванко Бондар, – це один з найкращих днів у моєму житті. Біля школи грає музика, всі гарно одягнені . І серед них – я. Я став першокласником. Тут я знайшов багато друзів, з якими мені цікаво та весело. Ліцей можна назвати моєю другою домівкою, адже тут я проводжу дуже багато часу. Наталія Богданівна Блажко – це моя перша вчителька, яка робить все, щоб наші шкільні роки дійсно були чудовими і незабутніми.

– Кожен з нас запам’ятовує щось своє… Чесно кажучи, навіть не знаю, що пригадати, адже кожний день особливий, неповторний і залишається в пам’яті. Мабуть для мене, як директора – це 10 листопада, день коли освітній процес було переформатовано за змішаною формою навчання. Війна в Україні змусила нас привчитися до нових реалій, забравши найцінніше в нашому житті – живе спілкування, зустрічі, прогулянки.Навчальний рік ми розпочали за дистанційною формою навчання. Ще діти так ніколи не просилися до школи, а вчителі не мріяли опинитися на роботі в класі зі своїми учнями. Жахливо нервувала, боячись зробити щось неправильно, так розпочалася моя робота управлінця, – пригадує наш директор Жанна Іванівна Баюк.

– Шкільні роки – це свята, подорожі, дружба, перше кохання. У цей період життя ми вчимося дружити, прощати, бути милосердними, а це так важливо в наш час. В ліцеї ми провели багато акцій, проте благодійні ярмарки на підтримку ЗСУ вважаю дуже корисними та дієвими. Крім знань, з ліцею ми виносимо найцінніше – вміння бути людиною, – саме так вважає випускник ліцею Олег Андрієвський.

– Стаж моєї педагогічної діяльності складає понад 30 років, говорить Люба Василівна Блажко, – за ці роки було проведено сотні виховних заходів, квестів, зустрічей, свят, флешмобів, диспутів тощо.У цьому роцізахід «Живи, життя, духмяним хлібом» мені запам’ятався найбільше.Хліб – один із дивовижних продуктів людської праці. Люди інколи забувають про справжню ціну хліба. Буханка хліба увібрала в себе велику працю не однієї людини. Нашою метою було навчити дітей берегти хліб, шанувати працю хлібороба та згадати ті голодні 1932-1933 роки.

– Сьогодні, як ніколи, зростає роль освіти у підготовці школяра до самостійного життя у світі, де кількість надзвичайних ситуацій постійно зростає, екологічна ситуація погіршується. Життєво необхідно озброїти дітей знаннями, вміннями і розумінням важливості збереження власного здоров’я. «Тижні знань з основ безпеки життєдіяльності», що проводяться у нашому ліцеї, допомагаютьсформувати в учнів свідоме ставлення до свого життя і здоров’я, оволодіти основами здорового способу життя, життєвими навичками безпечної для життя і здоров’я поведінки у повсякденному житті та при виникненні надзвичайних ситуацій. План тижнів насичений і цікавий. Саме такі заходи згуртовують дітей, навчають співпереживати та підтримувати один одного. Це моя особиста думка, – вважає Галина Іванівна Корнійчук, вчителька початкових класів.

– А знаєте, що найбільше подобається мені? – таке запитання ставить Софійка Гуменюк, – мені подобається, коли ми прикрашаємо нашу школу відповідно до пори року, яка за вікном.

– І мені теж, – підтримує свою ученицю вчителька початкових класів Інна Вікторівна Петрук, – сама дуже люблю щось робити своїми руками, навчаю цьому і своїх вихованців. Знаєте, а в них гарно виходить. Усі наші класні керівники великі молодці. Коли прикрашаємо свої класні кімнати до різдвяних свят, немає жодної однакової сніжинки. Тай весна на вікнах особлива. У когось блакитні проліски, а в когось білосніжні підсніжники. Цього неможливо описати, треба побачити.

– Я, – говорить вчителька української мови та літератури Олена Олексіївна Пилипчук, – в колективі людина нова, прийшла працювати з Гаврилівської гімназії, хоч кожного разу добираюся на роботу пішки, але не шкодую. Ми гарно співпрацюємо з моєю колегою Іриною Петрівною Андрієвською. Заходи, які проводили до дня рідної мови, Шевченківська декада, вважаю, були прекрасними. Діти із задоволенням декламували вірші Шевченка, проявляли себе в ролі акторів, коли презентували Шевченкову «Тополю», з душею виконували твори Шевченка, покладені на музику.

– Кажуть, що від вчителя дуже багато чого залежить і це правда, – так розпочинає свою розповідь Софія Кравчук, – якось не могли ми наважитися на впровадження соціального шкільного підприємництва. Проте, завдяки креативному підході Наталії Іванівни Антосєвої та Надії Олексіївни Кожан ми змогли організувати СШП «Гарбузова долина». Будемо вирощувати гарбузи. Отож, осінню будемо ласувати гарбузову кашу. А ще ми долучилися до проекту Charitable organization «SchoolGarden».

– Що запам’яталося мені в 2023-2024 н.р., – на мить задумався педагог-організатор Василь Матвійович Матвіюк, – кожний захід, який ми проводили з вами, був цікавий, особливий, для прикладу вечір– турнір «Яка ти козачка?Який ти козак?» Тема любові вічна...Не дивлячись на всі біди, негаразди, на всі катаклізми, у світі панує любов. Покликання цього почуття – врятувати наш, як душевний, так і фізичний світ для життя у мирі та зростанні.

– Нові погляди на традиційне впровадили ми, коли подарували усім учасникам освітнього процесу особливі і цінні миті спілкування, як під час приготування, так і під час презентації багатої колекції смачних та красивих валентинок. Дійство стало миттю радості, відповідальності, бажання бути першим, вдячності батькам та вчителям, які допомагали у створенні чудових творінь,бажання швидше провести дегустацію... Як годиться,завершилась презентація даруванням, пригощанням. А це вже у кращих традиціях гостинності і щедрості нашого українського духу!, – ділиться своїми спогадами бібліотекар ліцею Леся Петрівна Джемерис.

– Кожному і маленькою, і масштабною справою хочеться зробити внесок у наближення мирного життя у нашій такій прекрасній країні. Ще у 2016 році у школі активно включилися у проект «Добро жменями» по збору пластикових кришок. Не думалося, що за 7 років цей проект будемо продовжувати з символічною назвою «Ворогам кришка». Учні 9 класу стали організаторами цього проекту. У класних кімнатах виділено зони по збору кришечок з інформацією та контейнерами. І школярі, і вчителі, і працівники школи долучаються до цієї акції. А тон у зборі задають наші четвертокласники з своїм класоводом ГалиноюІванівною Корнійчук.По маленькій краплиночці, по маленькій кришечці у Велику переможну крапку у цій клятій війні! – розмірковує Діана Шевчук.

– Дуже важлива у житті комунікація. Хочеться відмітити плідну, активну, творчу співпрацю з Агенцією місцевого розвитку, центром Гончаренка. Учні полюбляють такі спільні заходи, різні проекти, які відкривають дітям нові горизонти бачення життя. До зібрання лідерів учнівського самоврядування Софія Петрук, учениця 9 класу, готувалася грунтовно і хвилювалася. Але з якими враженнями, з захопленням, з новими ідеями та знайомствами повернулася! Її виступ на тему «Екологія і довкілля» об’єднав усіх присутніх навколо складної екологічної проблеми нашого регіону – стихійні смітники, сортування сміття та його утилізація. Тішить, що в громаді попри складну ситуацію у державі робляться кроки на облаштування в селах пунктів збору вторинної сировини. Важливо із сім’ї закладати дітям вміння прибирати за собою, бути другом природі, пишається класний керівник 11 класу Надія Олексіївна Кожан.

– Я навчалася у великій міській школі, весело проводила час із однолітками, мріяла, – кажеЗлата Антонюк, – 24 лютого 2022 року внесло свої корективи і вже 10 березня я стала ученицею маленького сільського ліцею. Теплом, ніжністю, любов’ю огорнула мене нова сім’я. Тут я на собі відчула усі переваги малокомплектної школи. Всі радіють за тебе, втішають, допомагають, цікавляться твоїми справами, турбуються про твоє здоров’я, ніхто не лишається осторонь, на всіх вистачає любові. Тоді мені було важко усвідомити, що ми, діти ВПО, а нас було 20 з різних куточків України. І ми усі переплелися невидимими ниточками любові, теплоти, щедрості. Я дуже вдячна долі, що на моєму шляху зустрілася така шкільна родина.

– Найбільше чого чекали і боялися ми, це закінчення літніх канікул!» – так весело відповідають теперішні п’ятикласники, – ми побоювалися нового статусу, але дуже хотіли стати дорослішими. І зовсім не помітили, що знову наближаються літні канікули. Бо за навчанням, спілкуванням із друзями, цікавими заходами, конкурсами, квестами ми не зчулися, як промайнув навчальний рік, а з ним і наші побоювання. Тепер ми справжні учні середньої ланки!

Коли ми, лідери самоврядування проводили опитування, до ліцею завітали наші випускники. Чим діляться вони?

– Перше слово, з якого хочеться почати, коли згадуєш свій рідний ліцей, – це любов. Ми, минулорічні випускники, любимо його, бо ліцей– це не лише частина нашого життя, а ще й тепло родинного затишку. Для кожного з нас він безмежно дорогий, бо був тим маленьким світом, звідки ми робили свої перші кроки у світ великий. Тут ми відчували гордість від отриманих успіхів, навчилися відповідати посмішкою на посмішку і співчуттям на чужий біль. Тепло рідного ліцею невидимими ниточками тримає нас, об’єднує та час від часу притягує на свій поріг, – згадують випускники 2023 року.

– А я пишаюся своїм випускником Олегом – говорить мама Ірина Петрівна Андрієвська, – Олег отримав гарні знання, став призером ІІ та ІІІ етапів Всеукраїнських предметних олімпіад з історії. Брав участь у конкурсі «На кращого знавця Конституції», де посів ІІмісце. Наш ліцей закінчила моя донька Оля, яка сьогодні навчається в Хмельницькому університеті управління і права ім Л. Юзькова за спеціальністю юрист. Навчання дається легко, адже отримала гарні, грунтовні знання. Неодноразово брала участь у конкурсах знавців української мови ім. П. Яцика в університеті, де мала можливість підтвердити свої знання, адже займала призові місця.

Здається, лише вчора Гальчинецька школа вперше прийняла в свої обійми галасливу дітвору, але вже поріг ліцею переступають онуки її перших вихованців. Ніколи не заросте стежка до шкільного порогу, не змиють її зливи, не заметуть сніги. І доки буде жити школа, доти буде жити наше рідне село, доти дзвенітиме воно дитячими голосами.

Лідери учнівського самоврядування Гальчинецького ліцею