Хоч йде ця страхітлива війна, всі ми, і дорослі, і малі, останній місяць минулого року жили в очікуванні свят вже за новим календарем – Святого Миколая, Різдва Христового. Всі просили в Бога, аби Україна вистояла у цій війні, щоб наступила перемога, мир та спокій на нашій багатостраждальній українській землі.

А вже після Нового року розпочалися колядки. Як було в нас, в храмі Православної Церкви України у селищі цукрового заводу: колядувати пішла частина нашого церковного хору, до них приєдналися жіночки, які працюють в дитячому садочку «Білочка». Дуже гарні були нові колядки, гарно оформлена була зірка, а спів колядників – як на мене, то він чи не найкращий у громаді. Мали з собою і дзвіночок, який звеселяв і самих колядників, і господарів. Радо наших колядників зустрічали, щедро їх дарували. Хочеться відмітити Євгену Ковальчук, яка сама назбирала 2 400 гривень на хоругви і хрест (бо колишні вкрали). А ще зібрала більше 4 тисяч гривень на підтримку Збройних Сил України. Люди зносили в храм гроші, шоколадки, шкарпетки, печиво, солодощі. І все це наш отець Василь Крисак відвозив до волонтерського центру, на базу Гуманітарного штабу Теофіпольщини. А далі ці пожертви відправлялися до наших захисників по різних напрямках, не раз отець Василь, як капелан штабу, супроводжував їх.

Колись і я ходила до храму московського патріархату, бо треба було замовити панахиду за моїм померлим чоловіком. І всі несли все, що для цього треба, а ще три хустини. За багато років тих хусток назбиралося дуже багато. Лежали вони в сирому місці, то ж поцвіли. Та коли в храмі прибирали, то викинули рушники, які вішали на хрест під час похорону, та ті хустки. Звязали їх у дві великі хустки за чотири кінці. Все це повантажили на тракторний причіп. Правда, частину хусток, які були в кращому стані, забрала наша прихожанка Валентина Пінас для Базалійського будинку-інтернату та у школу, дай, Боже, її здоров’я.

Оскільки на причіпі ще було місце, то туди закинули і ящик з поцвілими новорічними подарунками. Був він не з легеньких, його з вівтаря виносив Петро Деревянчук, було йому важко, тож попросив допомоги. Все вивезли на смітник. Знав би той благодійник, який привіз ті подарунки…

Але в людини, в якої є душа, в якої є серце, – ці цінності ніколи не зруйнуються. Це про нашого отця Василя. Прихожани нашого храму дякують за його щирість та доброту. Бо ж не встановлює таксу, коли після Водохрещі освячував оселі, а коли люди приносять панахиду, собі нічого не бере, все залишає прихожанам. А на Дмитрівську поминальну суботу сказав, щоб люди все розібрали між собою.

Тож, дай Боже, отцю Василю завжди доброї дороги та щасливого повернення додому, бо це справжня людина.

Софія Тимощук, село Коровє