В людях щось обірвалось,

Щось до болю важливе...

Ніби серця торкнулась

Зла жалюча кропива,

Наче в мозку клітини

Раптом вийшли із ладу –

В почуттях загубили

Всяку міру, і владу.

Може, то чорна кішка

Перебігла між нами?

Почали, мов камінням,

Розкидатись словами.

Чи то з глузду поволі

Всі з’їжджаємо тихо?

Люди, мало нам болю?

Чи замало нам лиха?

Що це сталось між нами,

Прагну я зрозуміти –

Стаємо ворогами,

А як далі з цим жити?

Зрозуміти бажаю:

В людях що обірвалось?

Може, те, що смиренням,

Мудрістю називалось?

Порожніти поволі

Стала людськості чаша.

Ну, а Божі закони -

Кому писані? Нащо?

Мов собаки, гриземось

Аж до болю, до крові...

Труїть душі ненависть,

Де подітись любові?

А війна не вщухає,

Людей косить, мов трави.

Чи ми їй помагаєм,

Бо так хоче лукавий?

Припиніть усі чвари -

(Скільки ж нас тут лишилось?),

Щоб ми купи тримались

Й щиро Богу молились.

Бо без єдності, знайте,

Ні, добра в нас не буде.

Гідності не втрачайте,

Будьте справжніми, ЛЮДИ!

#Інна_Крупяк, 29.12.2023 р.