Він жив і трудився для людей
Поля мої… Хранителі краси…
Вертають журавлі в луги схмелілі.
Нема ніде теплішої роси,
Ніж та, що їм біліє на Поділлі.
Мій тихий сміх, мій непокірний біль –
Все звідси, з-понад голубої хвилі.
І родом радість моя теж відсіль,
Де люди від землі – і добрі, й милі.
(Микола ФЕДУНЕЦЬ).
Впевнений, що зарано пішов з життя грамотний, досвідчений керівник сільськогосподарського виробництва, людина щирої душі Леонід Остапович Стецюк з Гальчинець. Я ж знав його з 1975 року, коли він почав працювати агрономом в Теофіпольському районному управлінні сільського господарства. Тут молодий спеціаліст зарекомендував себе тільки, як кажуть, з кращого боку: був активний, цілеспрямований. А тому й закономірно, що поповнив резерв кадрів на керівників колгоспів. І в цьому ніхто не помилився, бо вже в січні 1981 року по рекомендації райкому партії трудівники Гальчинецького колективного господарства імені Т. Шевченка обрали Леоніда Стецюка головою колгоспу. І не помилились у виборі: понад сорок років Леонід Остапович вірою і правдою служив односельцям.
Багато, дуже багато зробив він для мешканців своїх підлеглих чотирьох сіл – Гальчинець, Єлизаветполя, Червоного Случа, Новоіванівки – для поліпшення умов їхнього життя, умов праці та побуту. За цей час сам став умілим, досвідченим керівником, якого поважали за простоту, людяність, вимогливість до себе і підлеглих. Саме ці позитивні риси його характеру сприяли тому, що з колись відстаючого Гальчинецький колгосп через декілька років поповнив ряди передових господарств Теофіпольського району.
Особливо чимало Леонід Остапович зробив по розбудові і благоустрою вже вищезгаданих чотирьох сіл колгоспу імені Т. Шевченка. І я тут не голослівний. Бо ж, працюючи другим секретарем райкому партії, а згодом – головою районної ради, я курирував питання будівництва, торгівлі, побуту і комунального господарства. Тому дуже часто бував у Гальчинцях, де разом з Леонідом Остаповичем розглядали хід вирішення цих питань в його господарстві. Мені було приємно, що він любив розбудовувати свої села. Багато об’єктів споруджував господарським методом, зокрема житло для людей, асфальтування вулиць, доріг, виробничі споруди. З мого ж боку була надана допомога по залученню підрядних організацій для будівництва ферм, реммайстерні, доріг, газопроводу. А в центрі Гальчинець виріс торгівельний центр.
У той час в Теофіпольському районі проводилось дуже велике будівництво. Споруджувались школи, заклади торгівлі, побуту, заводи, дороги, газопроводи. В районі діяли три будівельні і дві дорожно-будівельні організації. Вони були завантажені на 100 відсотків. Тому спостерігався в нас великий дефіцит на будівельні матеріали. Доводилось їх, як тоді казали, «вибивати» в області, Києві і навіть за межами країни. Леонід Остапович шукав їх, проявляв особисту ініціативу, не сидів, склавши руки. І це давало позитивні зрушення. З кожним роком його села ставали кращими, сучасними. Треба сказати, що жоден місцевий тут керівник до нього не зробив стільки, як він – Леонід Стецюк. А для цього треба було докласти дуже багато енергії, сил, уміння, вимогливості до себе і підлеглих. І він це зробив, за що люди вдячні йому.
Відрадним було й те, що в колгоспі імені Т. Шевченка за короткий період різко зросла урожайність зернових і технічних культур, підвищилась продуктивність тваринницької галузі. Як результат, відповідно зросли економічні показники господарювання, зарплата трудівників, рівень їх життя.
Але час минав, світ мінявся. Розпався СРСР. Україна стала незалежною. Проте не всі надії українців на покращення їхнього життя не справдились. Багато питань в країні тоді вирішувались поспішно, неграмотно. За безцінь розпродали промислові підприємства, інше державне майно. Розвалили колгоспи, земельна реформа призвела до того, що мільйони гектарів родючої української землі не засівались, заросли бур’янам, в той же час спритники прихопили землю, утворилися могутні агрохолдинги. Скрізь панувала корупція, безлад.
Та Леонід Остапович і в таких умовах господарював, створив два фермерських гоподарства, спонукав кмітливих, працелюбних жителів Гальчинець, Єлизаветполя, Новоіванівки та Червоного Случа забирати земельні паї та самим їх обробляти, утворювати фермерські господарства або бути одноосібниками, тобто, працювати на себе. Цим він дуже гордився.
Це були непрості часи, СНД себе не виправдав, в Україні все виразніше вимальовувався європейський вектор розвитку – люди хотіли жити в державі, де панує верховенство права, де ведеться жорстка боротьба з корупцією, де є свобода слова. Однак тодішня влада була проросійсько налаштована. Наприкінці 2013-на початку 2014 року народ вийшов на майдани, відбулася Революція Гідності. Цим скористалась Росія: захопила Крим, розв’язала війну на Донбасі.
Ми всі вийшли з Радянського Союзу, як він розвалився, ще деякий час жили в ілюзіях, але треба було врешті визнати, що це була тоталітарна держава, яка організувала Голодомор 1932-1933 років, яка разом з нацистською Німеччиною розв’зала Другу світову війну, в якій загинуло біля 10 мільйонів українців, яка знищувала український національно-визвольний рух, переслідувала та знищувала його лідерів, переслідувала прогресивно мислячих людей.
Тож весною 2019 року, у час виборчої кампанії президента України, на сторінках газети «Життя Теофіпольщини» між мною та Леонідом Остаповичем розгорнулася дискусія щодо майбутнього України: я висловлював підтримку кандидату в президенти Петру Порошенку, прихильнику руху України в Європейський Союз, в НАТО, він – Володимиру Зеленському. Але вже скоро, а тим більше з початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, Остапович, як дуже розумна людина, визнав, що помилявся щодо росії, те, що зробила ця держава-агресор, ніколи простити не можна
Мені дуже сумно, що ця людина, безперечно, великий патріот України, відійшов у потойбічний світ. А йому б ще жити й жити. Ми втратили хорошу, чуйну людину, талановитого організатора сільськогосподарського виробництва, який все життя робив людям добро, служив їм до останніх днів своїх.
Нехай свята земля, яку ти так любив, Леоніде Остаповичу, буде тобі пухом, а людська пам’ять – вічною.
Аркадій МЕДВІДЬ, пенсіонер з Теофіполя
Слід на землі...
Коли народжується людина, то Бог наділяє її долею, талантом. І як та людина зуміє прожити втілити в життя свій талант, досвід – згодом побачать всі. Ми сьотгодні з болем згадуємо Людину – Правду, Людину – Честь, Совість, Талант – Леоніда Остаповича Стецюка. Вже 40 днів як залишив цей світ наш друг, однокласник, сусід– наш Льоня. Хороша і чуйна людина, гарний сім’янин, вірний друг, професіонал і вмілий аграрій, наш соловейко, ми так його називали, бо мав чарівний голос і не раз радував нас своїми піснями. До нього ми зверталися з різними питаннями, завжди вислухає, порадить, пожартує.
Всього себе віддав служінню людям, любив землю, привив любов до неї дітям, внукам, вчив їх як жити і працювати. Дуже рано Леонід Остапович залишив цей світ, дітей, дружину, друзів, однокласників. Дуже не вистачає його мудрих порад, але він залишив хороший слід на землі. Ми не забудемо тебе, Льоня, ніколи. Вічна пам’ять і царство небесне, спочивай з Богом. Твій слід пам’ятатимемо завжди...
Твої Стецюки, Савчуки, Ярем’юки, Бурлаки, Гринюки, село Шибена
Спочивай, мій дорогий друже
Коли йде з життя твій справжній друг, побратим, якому б ще жити і творити, у душі щось обривається. Її заповнює відчуття несправедливості, жорстокості долі. Мучить сумління: а чи все ти зробив, щоб врятувати його – сильну особистість, великого працелюба, надійного друга, просто хорошу, добру людину, який так любив життя, любив та поважав людей, на всіх вистачало його великого серця та щирої душі.
Ми почали дружити з перших років, як Леонід Остапович з’явився в Гальчинцях, як став головою колгоспу імені Шевченка. Він – агроном, трохи старший за мене, я – молодий лікар. Що нас поєднало? Напевне, любов до рідної землі, до місця, де народився, до своєї родини, до батьків. Прості людські цінності, які одних роблять вірними друзями, інших – просто ледь знайомими. Я бачив, як змінювалася моя Новоіванівка, як з’явилися дороги, як ферми перестали потопати в болоті, як люди стали краще жити. Та, думаю, найбільше вирізняло Остаповича його ставлення до простих трудівників. Він знав всіх по імені-батькові, з повагою ставився до старших, а до молодших – як батько чи старший брат. Звісно, при цьому треба було тримати дисципліну, бо господарство було велике чотири села, в кожному ферми, телятники, свиноферми, курятники. І все йому вдавалося. І коли почалися реформи, коли було дуже важко, він вистояв, переміг труднощі, продовжував обробляти землю, підтримувати заклади соціальної сфери. Він так хотів, щоб села, які стали йому рідними, жили, щоб люди мали роботу, щоб тут народжувалися діти, щоб працювала школа, дитячий садок, щоб не переривалося це вічне коло життя.
До останнього Леонід Остапович боровся за життя, дуже хотів дожити до Нового року, дочекатися до народження правнучки. Та відлетіла його душа у вирій, звідки не повертаються.
Спочивай, мій дорогий друже, з миром. Хай легкою тобі буде гальчинецька земля, і хай ніщо не потривожить твій вічний сон.
Валерій Гарбузюк, лікар Хмельницької міської лікарні, місто Хмельницький
28 грудня минає сорок днів, як відійшов у вічність досвідчений аграрій, багаторічний керівник агропідприємства Леонід Остапович Стецюк з Гальчинець.
Неможливо писати про це без болю, і змиритися зі втратою людини прекрасної душі, відкритого і доброго серця, яка жила і раділа світу і людям – Леоніда Остаповича Стецюка. Запам‘ятався нам вмілим керівником, господарником, який користувався високим авторитетом і повагою. Його внесок у розвиток господарства є неоціненним. Талановитий професіонал, великий працелюб та людинолюб. Ми пройшли з ним всі негаразди і були впевнені, що все буде добре. Йому б ще жити разом з нами, бо стільки залишилося нереалізованих планів, задумів. Важко знайти слова розради, для нас це велика втрата, бо не стало у нас такого вірного друга, мудрого наставника, адже був у нашому житті найголовнішим. Життя прожив гідно, по собі залишив добрі справи, які завжди будуть сильнішими за смерть. Тому у нашому житті Леонід Остапович назавжди залишиться доброю, незамінною людиною, строгим та доброзичливим керівником, надійним порадником, справжнім господарем на землі. Він згуртовував нас дбайливим ставленням до землі, повагою, щирістю і справедливістю до людей, відповідальністю до роботи. Завжди міг допомогти порадою, добрим словом та підтримати матеріально. Умів розважити, розрадити, заспокоїти і надихнути на добро. З ним було зручно, затишно і надійно. І ця наука життя назавжди буде прикладом для кожного із нас.
Може, його душа споглядає на нас з небес, з тих далеких засвітів, і благословляє всіх на добро, щастя, мир, як робив це сам за життя.
З великим сумом і співчуттям родині
фермери села Гальчинці
Минає непомітно час. І ось уже сорок днів, коли не стало на білому світі Леоніда Остаповича Стецюка. Справжнього друга, мудрого порадника. Нам так бракує його щирих порад, теплих слів, а то й доречних погримувань за якісь недоліки. Ми завжди з вдячністю і з сумом в душі згадуємо Остаповича. Не віриться, що його немає, але він живе серед нас своїми добрими настановами, завдяки яким ми стали дбайливими господарями на рідній землі.
Шкода, що так рано він відлетів сірим журавлем у вирій потойбічного світу. Але кожен з нас особисто вірить, що там йому знайдеться місце для продовження добрих справ.
Світлі спогади про людину і її добрі справи завжди будуть вічно жити з нами.
Родини Дацюків, Леончуків, Бушинських, село Єлизаветпіль
В ці дні, сповнені болю і суму, згадаймо людину, смислом життя якої було творити добро. Та важка хвороба і невблаганна смерть вирвала її життєвих обіймів. І впав він на цій нелегкій дорозі, як підкошений колос, налитий золотим зерном. Боляче усвідомлювати, що Леонід Остапович Cтецюк полишив цей світ з незавершеними планами, зробив стільки добра для нас, що наше село Червоний Случ перестало бути неперспективним. Ми вірили йому, що воно буде жити і квітувати.
Він збудував житло, безкоштовно надав його для молодих сімей, проклав асфальтні дороги і з’єднав наше село з центром. Запалив синій вогник в кожну домівку. Йому всі довіряли. Кожний, хто хотів працювати, мав роботу, чи то в тракторній бригаді, яку тоді очолював Олександр Романюк і нараховувала вона більше 18 чоловік, чи то на фермі, де доярками і доглядачами було 16 дівчат і жінок, чи то в рільничій бригаді, де працювало більше 20 жінок. Все робив, щоб всі добротно жили, мали гарну зарплату, ще й вели особисте господарство. Оте щире спілкування з людьми, батьківське ставлення до кожного вселяло нам віру в щасливе майбутнє.
На жаль, ми вже ніколи не почуємо його живого голосу, задушевних пісень, які він так любив співати. Залишається тільки добра пам’ ять, яку нам треба берегти. Він гідно прожив життя, його добрі справи завжди будуть сильнішими, ніж його смерть.
Родини Романюків, Шевчуків, Максим’юків, Гладинюків, Бондарів, Герасим’юків, село Червоний Случ
Леонід Остапович був дуже доброю і великою людиною. Свого часу він мене змотивував і підштовхнув до праці на землі. Це людина, до якої завжди можна було звернутись за порадою чи допомогою і він ніколи не відмовляв. Висловлюю щирі співчуття сім’ї і родині Леоніда Остаповича.
Володимир Огороднік, село Єлизаветпіль
Мабуть немає такої людини в селі Новоіванівка, яку б не зачепила страшна звістка про смерть Леоніда Остаповича Стецюка. Керівника, який не скупився на добре слово, підтримку. Він жив, любив, радів світу і людям, які його оточували. Завжли з розумінням реагував на потреби людей, ніколи не залишався осторонь і допомагав. У світі таких людей, як він, залишилися одиниці. Леонід Остапович з добром у серці, завжди у потрібну хвилину приходив на допомогу, був справжнім порадником та наставником, але робив він це не за винагороду. Просто така у нього була місія на землі. Бо головним сенсом його життя було благо громадян. У житті нашого села, як і у житті кожної сім’ї, не все бувало гладко, але Остапович завжди міг вирішувати всі проблеми тихо і мирно. Старався, щоб нікого не образити. Сьогодні добрий спомин про Леоніда Остаповича залишиться в серцях тих, хто його знав, любив і поважав, працював з ним поруч.
Добра пам’ять буде жити в наших серцях про прекрасну людину. На жаль, вже ніколи не почуємо його улюблену відповідь на питання “Ти як?» – «Ще на ходу”.
Добра була людина, розумний і справедливий керівник, який завжди міг вислухати, поспівчувати, допомогти, ніколи не відмовляв. Бувало покладе руку на плече, посміхнеться і скаже:”Все буде добре”. Працюючи завфермою, я не раз відчувала його підтримку, всі, хто там працював, згадують його добрим словом. Бувало, захотіли мої доярки на базар чи до церкви, він відразу вирішить це питання. Не скупився Леонід Остапович і на винагороди для доярок, телятниць, підвозчиків. Отримували ми грошову і матеріальну допомогу. Одним словом, він був людиною неоціненною.
Тетяна Слободенюк, село Новоіванівка
Не вистачає нам такої людини, керівника який до всіх ставився однаково. Дуже був добрий.
Родини Слободенюків, Янюків, Штанькевичів, село Новоіванівка
Був великим будівничим
Гортаєш сторінки свого минулого і розумієш, що на життєвий шлях кожного посилаються люди, які вирішують і направляють вектор твого майбутнього. І спогади у зрілих односельців завертають у молодість – яскраву, амбітну, перспективну.
80-і роки у селах колгоспу ім. Шевченка розпочалася нова віха життя з призначенням молодого креативного керівника – Леоніда Остаповича Стецюка, який зібрав команду однодумців і вдихнув у села нові зміни, розбудову, покращення соціальної інфраструктури. Завирувало життя з новим розмахом Повірили своєму керівникові молоді люди, побачили переваги – є робота, поновлюється техніка, дороги і подвір’я асфальтуються, на Центральній вулиці будуються двоповерхові будинки на чотири сім’ї.
Це вселяло віру, села почали омолоджуватися. На підтримку сімей була прийнята програма для компенсації 50% вартості будівельних матеріалів, а це величезні кошти для молодих забудовників. В колгоспі працював свій цегельний завод, на складах на той час були всі найнеобхідніші матеріали для будівництва: ліс, плитка, труби, скло, вікна, ДСП. Так, у Гальчинцях побудувалася ціла вулиця Незалежності – вісім молодих сімей пустили тут свої корені.
Забудовувалися і у місцях-пустках. При в’їзді всело закрасувалися 4 добротних домогосподарств. Кожен творив своє життя. А за тим великим процесом стояв великий будівничий життя села – Леонід Остапович, мріючи створити зразкове українське село з достатком, робочими місцями, де б вирувало життя в усіх барвах…
Надія Кожан, вчителька Гальчинецького ліцею
Робив все, щоб не загинули села
Земля і люди: цих два простих слова були доленосними в його житті. Він їм віддав своє любляче серце і, як палаючий метеорит, лишив слід у наших долях. Своїм ясним розумом і золотим серцем, людяністю і поступливістю, чуйністю і сильним характером, щирою усмішкою і чарівним голосом та мудрими порадами увійшов у життя кожного, хто живе на гальчинецькій землі, хто працював, працює і буде працювати. Мудрий господар, справжній патріот, сучасний менеджер, харизматична особистість Леонід Остапович Стецюк. Свою долю він пов’язав із людьми, які працюють у селі: кому сонце робить засмагу на обличчі, кому вітер куйовдить волосся, біля кого завжди запах стиглого колосся і свіжоспеченого хліба. В роботі творчий, ініціативний і неординарний. Кожне з чотирьох сіл, які входили в господарство, розвивалися, були газифіковані, було прокладено асфальтовані дороги, закладено нові вулиці з добротними безкоштовними будинками для молодих сімей. Було проведено реконструкцію усіх молочно-товарних ферм, всюди зеленіла густа озимина і підготовлена нива для весни. В доброму достатку жили люди в селах, за допомогою колгоспу змінювали своє обличчя будинки трударів. У кожного господаря – гарна, простора садиба, у дворі та біля нього велика кількість птиці та худоби. Значить, є чим годувати і є кому поратись.
Завжди думав і дбав про людей. Усі села з’єднав безкоштовним автобусним сполученням з центральною садибою. В своїй роботі опирався на тих, з ким працював, вміло підбирав і згуртовував професійні кадри: Ковальчук І. Ю., Рудківськй П. П., Антонюк Є. О., Семенюк Х. М., Романюк С. О., Майдан Т. Л., Бурлак Г. М., Блажко П. А., Гладинюк В. В., Антосєв В. П., Бурлак В. Г., Дацюк В. П., Андрієвський В. Я., Пілат І. М.
Першим взявся за реформи. Орієнтація була на приватного власника, то порятунок був для всіх. Стався поділ господарства на окремих чотири. Багато селян виявили бажання господарювати самостійно, створивши власні одноосібні та фермерські господарства: «Валентин», «Случ», «Тріумф», «Дюна», «Агрофортуна». Сьогодні на Гальчинцькій землі працюють більше 25 фермерів та більше 100 одноосібників. Навчав Остапович господарювати на землі одноосібно, дуже хотів, щоб села ставали кращими і заможними, щоб до нас їхали люди працювати, доглядати землю, бо вона у нас золота. Девізом його життя було «Не даймо згинуть ми селу, красу сільську нащадкам передаймо». Передав любов до рідного краю, незрівняну закоханість у подільську землю, повагу до людей праці сину Андрію та доньці Наталії, онуку Артуру. Вони вміло і завзято засівають батьківське поле дорідним зерном, добром і любов’ю.
Його життя, як пісня, в якій переплелись батьківська любов і діти, виваженість і надзвичайна працелюбність, радість і біль, простота і мудрість, щастя та повага до людей і всього земного. І заповіт дітям: бути гідними батька і діда. Але у них буде своя пісня…
Микола Бурлак, товариш, село Гальчинці
Це непомірна втрата
Минає 40 днів, як нашу дружну родину аграріїв Теофіпольщини покинув дбайливий господар, ветеран сільськогосподарського виробництва, талановитий, мудрий керівник, великий патріот нашого краю, подільського села Леонід Остапович Стецюк. До цих пір не приходить розуміння, що не стало нашого однодумця, товариша, людини великого серця та доброти. З його відходом ніби перервався зв’язок часів. Уже не запитати про минуле, не поділитися про наболіле, не вислухати поради. Його з нами більше немає… Це величезна, непомірна втрата для нашого Теофіпольського краю. Все своє життя Леонід Остапович присвятив самовідданій праці на рідній землі, для цього відданість роботі та своєму господарству, турбота про трудовий колектив, простих трудівників, рідний край і були сенсом його життя.
Та, найголовніше, він був чудовою людиною, любив людей, цінував друзів, із задоволенням допомагав всім, хто до нього звертався. Він був світлою та щирою людиною.
Найчастіше земля віддячує любов’ю людям, які працюють на ній, але при цьому вимагає щоденної важкої праці. Здавна люди ходили біля неї, як рідної, доглядали її. Але не кожен мав змогу бути господарем на ній. А Леонід Остапович був справжнім господарем! Він зумів зростися з землею всією душею, всією долею.
Та мудру, працьовиту, глибокої духовності, щирої душі Людину, першокласного професіонала та знавця своєї справи, справжнього оптиміста, що не зупинявся на досягнутому, навічно вирвала із наших лав невблаганна, безжалісна рука смерті. Яскравими, сповненими сумлінною працею, енергійною діяльністю були його літа.
Він любив життя, проте воно обірвалось на злеті, назавжди залишивши незабутній слід у наших серцях. Це – велика втрата для нас усіх. Хай в серцях і душах людей буде добра і вічна йому пам’ять.
У скорботі Герой України Василь Петринюк, голова ради сільськогосподарських підприємств Теофіпольщини, голова ФГ «Кунчанський» Володимир Пицюк, директор СТОВ «Святець» Василь Мастій, керівник відділку ТОВ «Україна-2001» Володимир Романчук, голова Теофіпольської райдержадміністрації (2010-2013 роки) Володимир Довжук, голова ФГ «Карабіївське» Микола Іванюк, директор СТОВ «Волиця» Василь Кравчук, голова ФГ «Огайо-1» Андрій Петринюк, голова відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади Володимир Кобера, перший заступник голови Теофіпольської райдержадміністрації (2011-2020) Петро Вільшинський