Українська народна мудрість гласить: життя прожити – не поле перейти. Це прислів’я стосується кожної людини, яка все життя працює, створює сім’ю, в любові та розумінні виховує дітей і заслуговує на неабияку повагу серед людей.

Моя розповідь саме про таку людину – дружину, люблячу матір, бабусю, ветерана педагогічної праці Марію Теофанівну Семенюк, якій 1 листопада виповнюється 75 років з дня народження. Народилася, виросла і живе в рідних Бережинцях. Її покійні батьки були, як тоді говорили, простими колгоспниками. Мама Неоніла Сергіївна працювала в рільничій бригаді і на фермі. Батько Теофан Васильович був з тих, про яких кажуть: «мудра голова і золоті руки». Вмів працювати і по дереву і по металу, багато років очолював будівельну бригаду, неодноразово обирався головою ревізійної комісії. Була така посада при тодішній системі.

Вчительську долю пророкували ще її вчителі, крім того, що гарно вчилася, була лідером, вміла повести за собою учнів, була ведучою, організовувала шкільні заходи, гарно співала та танцювала. Любила допомагати батькам у домашньому господарстві, під час шкільних канікул охоче працювала на колгоспному зерноочисному току. Одним словом, була не тільки трудолюбивою, а й від Бога здібною, талановитою, доброзичливою. Тому після успішного закінчення школи без усяких проблем вступила на філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту імені Коцюбинського. Швидко спливли студентські роки і вже у 1968 році розпочала свою трудову діяльність у рідній Поляхівській середній школі. Трохи згодом була призначена вчителем української мови та літератури Бережинецької восьмирічної школи, в якій пропрацювала аж до виходу на пенсію.

Згадуючи роки нашої спільної роботи, ми, її колишні колеги, дивувалися її енергії, цілеспрямованості, компетентності, вмінню знайти золотий ключик і тепле слово до учнів, колег та батьків.

Для нас вона була мудрим наставником і порадником. Весь свій талант, педагогічний хист, змістовні виховні заходи, завжди несхожі один на одного уроки були щоденним орієнтиром її.

Для нас, її колег і для дирекції школи вона була авторитетом. Вирізнялася серед колективу і своєю зовнішністю. Статна, вродлива, без тіні чванства, гаро одягалася. Завжди на підборах, а на плечах хустка, велика, яскрава, з китицями. Справжня рафінована українська інтелігентка. Вродою на Марка Вовчка схожа.

Життя Марії Теофанівни, як і у всіх людей, являє собою смугасту тканину, де перемішуються радощі та прикрощі, приємне та сумне, сльози та переживання. Тож назвати його веселим та безтурботним не можна. Великим ударом стала хвороба та смерть чоловіка. Ще в молоді роки довелося зазнати гіркої вдовиної долі. Сама ростила сина і дочку, дала їм освіту та стежку в життя.

Однак доля розпорядилася так, що з пропозицією стати дружиною та матір’ю трьом його дочкам до неї звернувся односелець, теж вдівець, шанована в селі та окрузі Яків Якович Мартинюк, шофер місцевого колгоспу. Як згадує Марія Теофанівна, непросто було вписатися в роль матері трьом майже дорослим дівчаткам. Але їй це вдалося. На сьогодні ці діти вже дорослі, здобули хороші спеціальності, мають свої сім’ї, роботу. Глибоко шанують і поважають зведених батьків.

Ще одним важким ударом для неї стала втрата наймолодшого брата Петра. І зовсім недавно, рік тому, похоронила невістку. Тож піклується і про їхніх дітей.

Усе своє трудове життя наша ювілярка була далекою від кар’єризму, дрібного честолюбства та вигоди. У свій час відмовилася від пропозиції очолити школу. Хоч завжди радіє успіхам своїх учнів. Її життєвим кредо було давати міцні знання учням. Ніколи не прагнула бути начальником, завжди була самодостатньою, сильною особистістю. Горнуться до Марії Теофанівни люди, бо вона, як кажуть в народі, богоугодна, помічена Всевишнім. Бо вона – моральний авторитет громад и. Таке визнання заслужити важко, та їй вдалося.

Пролетіло вже 15 років, як вийшла на заслужений відпочинок, більше не поспішає до своєї рідної школи. Є час все переосмислити, згадати, скільки провела уроків, скільки зошитів перевірила, скільки було випускних вечорів. Радіє, що її вихованці стали хорошими людьми, вмілими спеціалістами, мудрими батьками, що в їх успіхах та здобутках є частка і її праці. І, головне, ні на мить не шкодує про подаровану її Богом учительську долю.

Тож з роси та води вам, шановна наша колего!

Володимир Лисюк, колега по роботі в Бережинецькій ЗОШ І-ІІ ступенів