Я пенсіонер, учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, інвалід другої групи. Уже 13 років очолюю первинний осередок організації ветеранів України Гаврилівської громади, а тепер Гаврилівського старостату. Це громадська робота. Але вона вимагає певної уваги. Бо це, насамперед, робота з людьми і для людей.

Прожиті літа беруть своє. Бо життя таки триває. Здоров’я часто підводить. Даються взнаки дні перебування у зоні катастрофи на ЧАЕС. Ще донедавна не дуже часто хотілося звертатися по допомогу до лікарів. Хоча перебуваю на обліку у Теофіпольській багатопрофільній лікарні. Та ця осінь видалася до мене не прихильною. І потрапив я до хірургічного відділення лікарні. Скажу відверто, чув не від одного пацієнта про людей, які там працюють на чолі із-завідувачем Сергієм Морозом. Що вони випромінюють добро і милосердя, несуть хворим позитивний настрій. Що вони – справжні професіонали, крім скальпеля, вміють лікувати добрим словом. Все це відчув особисто.

Сергій Васильович особисто уважно вивчив результати аналізів та висновки досвідчених лікарів, у яких я обстежувався – травматолога Андрія Михайловича Покітка та ендокринолога Оксани Олександрівни Янів. Спільно прийняли єдине вірне рішення – потрібне негайне оперативне втручання. Операцію провели успішно, видалили джерело захворювання на обох ногах.

Тепер знаходжусь на амбулаторному лікуванні. Почуваюся добре. Тож через газету «Життя Теофіпольщини» хочу висловити велику вдячність цим лікарям, а також всьому персоналу хірургічного відділення – за доброту та співчуття до хворих. За людяне ставлення до таких, як і я, чорнобильців та ветеранів праці.

Дякую їм за нелегку роботу, тож нехай щастя буде постійно в їх оселях на многії, многії літа. Зичу ще довго залишатися відданими своїй професії, нехай янголи-охоронці завжди будуть з ними.

Щиро дякую і директору Теофіпольського центру соціальної допомоги Мирославі Валентинівні Майдан та соціальному працівнику Антоніні Петрівні Поліщук. Вони виявили до мене турботу, бажання допомогти у скрутну годину. Від цієї служби отримав і зручні ходунки.

Тож я відчув сильну підтримку, що додало мені сили волі та віри у надійне плече товаришів, які провідували мене у лікарні. З ними постійно спілкуюся по телефону, а також зі своїми колегами-друзями із громадських організацій – Володимиром Коберою та Анатолієм Стучинським. Це вони звернулися до чудової, прекрасної людини – наказного отамана Тернопільського крайового коша Українського козацтва, ініціатора створення «Подільсько-Волинської Січі», голови благодійного фонду «Подільсько-Волинська Січ», засновника громадської організації «Тернопільський десантно-козацький рій», керівника Тернопільського волонтерського центру Володимира Мосейка – з проханням допомогти мені у придбанні інвалідського візка. Сприяв цьому і організатор Гуманітарного штабу Теофіпольщини Андрій Петринюк.

І от нещодавно активіст ради відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади Анатолій Стучинський, голови первинних організацій Віктор Кравчук зі Строків та Володимир Яцюк із Заруддя, в.о. очільника Теофіпольського первинного ветеранського осередку Борис Пислар завітали до моєї оселі. З універсальним візочком для пересування. Я дуже вдячний всім за таку увагу та турботу.

Я – оптиміст. Не падаю духом, адже мені щойно виповнилося лише 60 років. Буду і надалі займатися справами ветеранів, перейматися козацьким духом. Буду шукати вихід із трудної ситуації. Бо відчуваю надійне плече моїх друзів та колег. І цим я живу!

Віктор Семенюк, село Підліски