Для мене, як для кожної матері, найбільше щастя, найбільша радість – це мої діти. Бо на світі нема нічого кращого за них, вони – моє найкраще надбання, найкращий подарунок долі. Турбуватися про них, щодня бачити, як вони зростають, пізнають світ, стають дорослими, шукають себе, самостверджуються, радіти онукам – ось воно, просте, ні з чим незрівняне, материнське щастя.

Я щаслива мама. Мої діти виросли, здобули вищу освіту, стали самодостатніми. Ми з ними – одне ціле, я радію їхнім успіхам, підтримую в складних ситуаціях, раджу, як правильно поступити. Я горджусь ними. Але це мої відчуття до початку повномасштабного вторгнення, до цієї страшної, жорстокої війни. Бо після 24 лютого 2022 року вони загострилися до краю, на першому місці, з одного боку, постала війна, боротьба за нашу волю та свободу, майбутнє України; з другого боку, біль, тривога за життя моїх дітей та онуків.

Мій старший син Андрій проживав в Івано-Франківську, вже був полковником поліції у відставці. Зателефонував мені 28 лютого, попросив мене благословити його йти на війну. Казав: «Я батько двох синів, я повинен показати їм приклад, як треба захищати Батьківщину. Мій обов’язок – це зробити. Бо я хочу, щоб і вони, і мої майбутні внуки ніколи не знали, що таке війна. Мамо, благословіть мене».

І я, стримуючи ридання, зібравши себе в кулак, благословила його на боротьбу з ворогом. Я підтримала його вибір, бо він поступив, як справжній чоловік, як воїн, захисник. З того часу я живу, як сотні тисяч матерів наших бійців, які на передовій відстоюють нашу незалежність, нашу свободу та волю. День і ніч у тривозі, день і ніч в очікуванні дзвінка чи есемески, аби лиш почути кілька слів – «мамо, все добре».

Мій Андрій служить у Національній гвардії, він старший сержант, у складі бойового підрозділу виконує бойові завдання на східному напрямку. Пережила я вже три його ротації. За відвагу та мужність має дві нагороди від командування. Я пишаюся ним.

Всією душею прагну, аби настала перемога, мир і спокій в нашій країні. І вірю, що вона буде. Як не буває важко на серці, не дозволяю собі впадати у відчай, панікувати, знаю, що син відчуває мій настрій. Допомагає молитва, молюсь за нього, за всіх наших бійців, щоб Господь зберіг їх, а Матір Божа огорнула їх своїм покровом.

Україна переможе. Слава Збройним Силам України! Вічна слава полеглим Героям!

Галина Вовричко (Іванюк),
смт. Теофіполь