Нещодавно в Теофіполі, в Агенції місцевого розвитку відбулася презентація збірки дитячої поезії «Ми – діти незламної країни». Ініціатором та меценатом видання цієї збірки стала Дарина Кравчук, наша талановита та успішна землячка, адвокат, доктор філософії в галузі права, директор юридичної компанії “КДВ”, автор поетичної збірки «Душі як діти». Нагадаємо, що народилася та виросла Дарина у Волиці в родині Василя Петровича та Діни Іванівни Кравчуків. Закінчила Волицьку ЗОШ І-ІІ ступенів, Хмельницький спеціалізований ліцей-інтернат з поглибленим вивченням наук, юридичний факультет Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка.

Тож розмовляємо з нею про її правничу кар’єру, про війну, про верховенство права в Україні, про захоплення літературною творчістю, про дитячу поезію.

– Найперше, як змінилося твоє життя з початку війни?

– Змінилось надзвичайно сильно. Думаю, що так, як і в кожного українця. Війна поділила наше життя на до і після. Ми ніколи не будемо такими, як раніше. Тому що ми стали свідками і учасника найстрашнішого, з чим може зіткнутись людина в своєму житті – з війною.

В перші дні і тижні війни ми всі забули, хто ми за родом професії і обєднались заради допомоги країні. Особисто я долучилась до волонтерського руху, який розгорнули мої батьки у Волиці: ми готували їжу для фронту, ліпили вареники, пекли печиво, плели маскувальні сітки. Потім, коли деокупували райони Київської області, ми збирали тонни продуктів для мешканців цих регіонів і передавали їх фурами або ж вагонами потягів. Ці картинки залишаться в моїй памяті назавжди. Потім, в травні 2022 року, я повернулась до свого адвокатського офісу в Києві, хоч і не розуміла, якою буде адвокатська діяльність в часи війни. Я дуже хотіла бути корисною своїй країні і своєму народові тим, що я вмію найкраще – захистом порушених прав. Тоді ми обєдналися ще з групою адвокатів і почали звертатися до Європейського суду з прав людини від постраждалих від війни осіб. Моїми заявниками були переважно жителі Київської області, які втратили своє майно, своє житло. Відверто, ми працювали цілодобово. Оскільки до ЄСПЛ можна було звернутися тільки протягом 4-х місяців з дня, коли право було порушене, або особа про це дізналась. Так, поки українці повернулись до своїх домівок, поки оговтались від того жаху, який довелося пережити, часу на звернення залишалось обмаль. Я памятаю кожну-кожну людську історію, я памятаю очі цих людей… Так виглядають очі війни… З січня 2023 року рф припинила членство в Раді Європи і звернення до ЄСПЛ проти росії більше неможливі. Але я все ж продовжую свою адвокатську діяльність на поприщі відшкодування шкоди, завданої війною. Читаю курси для адвокатів в Вищій школі адвокатури про те, як на сьогодні можна відшкодувати збитки, завдані війною, також беру участь в інших державних проєктах, про які на сьогодні ще не можна розказувати, на жаль.

– Відомо, що ти є учасником реалізації правничого проєкту у Німеччині, що це для тебе?

– З початку війни німецькі науковці декілька разів запрошували мене долучитись до їхніх наукових проєктів, які були створені для України. Спочатку я відхиляла цю пропозицію, бо відчувала, що потрібна вдома. Проте, все ж в жовтні 2022 року я погодилась взяти участь в цьому проєкті. Це дуже гарна і корисна ініціатива для України. Проєкт реалізується в Hochschu eWisnarі і спрямований на розробку законодавчих ініціатив, які необхідні Україні на етапі вступу в ЄС. З України там працює 9 науковців, з якими ми в партнерстві з німецькими науковцями працюємо над законопроектами. Чому ця ініціатива важлива? Коли ми говоримо про приведення норм права до вимог ЄС, дуже важлива співпраця з європейцями, оскільки вони точніше розуміють, що саме вони хочуть бачити в результаті. Таким чином, вони розуміють вимогу Угоди про асоціацію, а ми розуміємо українську норму права: як вона діє, що можна змінити і до яких наслідків це призведе. Звісно, що це цікаво для мене, як для правника. Проте, поєднання життя в двох країнах і поєднання двох сфер роботи: в Німеччині як дослідниця, тут як адвокатеса – це цікавий життєвий виклик.

– Чи можливе утвердження політичних стандартів вступу України в НАТО, чи буде в Україні верховенство права?

– Я не просто переконана, що це можливо, я знаю, що це відбудеться. Питання вступу України в НАТО, звісно, обумовлене політичними та воєнними чинниками, панування верховенства права – справа часу. Якщо подивитись на останні звіти України щодо виконання Угоди про асоціацію, можна побачити дуже вражаючі показники. Європейців дивує, що навіть під час війни, за надзвичайно складних умов ми все ж не відступаємо від свого обовязку виконати Угоду про асоціацію. Одного разу у мене стався цікавий випадок. Мене запросили виступити на конференції в Берліні, тема якої була вступ України в ЄС. Я доповіла щодо напрямку своєї роботи і в кінці виступу зауважила на тому, що в преамбулі Угоди зазначається про те, що політична асоціація та економічна інтеграціяУкраїни з Європейським Союзом залежатиме від прогресу в імплементації цієї Угоди, а також від досягненьУкраїни в забезпеченні поваги до спільних цінностей і прогресу в наближенні з ЄС у політичній, економічній та правовій сферах. Далі я наголосила, що в сьогоднішніх умовах та реаліях Україна не просто демонструє повагу до спільних цінностей, але й бореться та відстоює їх ціною тисяч життів своїх громадян та мільйонами зруйнованих доль, розраховуючи в свою чергу на надійну військову, політичну та юридичну підтримку ЄС. Чомусь ця фраза так вразила і зачепила європейські ЗМІ, що згодом моя цитата про те, що українці помирають за європейські цінності розлетілась по німецьких газетах.

Я вважаю, що правильно про це говорити. Ми не повинні просити прийняття Україну в НАТО чи в ЄС, ми заслуговуємо цього. І це неодмінно станеться.

– Дитяча поетична студія: насолода для душі чи кропітка робота?

– Ви так гарно назвали цю сферу моєї діяльності – «ДИТЯЧА ПОЕТИЧНА СТУДІЯ». Поки що це трошки голосно, але це дуже гарна ідея не для разового проекту, а для постійного функціонування. Розпочалося все з того, що в жовтні минулого року в мене зявилась ідея оголосити конкурс дитячої поезії про війну. Реалізувавши цю ідею, я була здивована і зворушена тим, наскільки глибокі вірші пишуть наші діти. Я памятаю хлопчика Андрійка, переселенця, який зараз мешкає в Базалії. Його вірші – не дитяча поезія, його слова – це крик душі дорослої людини, яка знає, що таке війна. Той конкурс ми завершили, відзначивши кожного учасника, але знову ж перебуваючи під враженнями від цієї поезії, я вирішила видати збірку цих віршів. На минулому тижні ми презентували її. І я дуже горджусь тим, що у нас є такі дітки, що вони пишуть такі красиві і сильні вірші. Це показник культури нашої країни і це вселяє віру, що все у нас буде добре. Тому, відповідаючи на ваше питання можу ствердно сказати – що це насолода для моєї душі, хоч і нестерпно боляче від того, що темою цих віршів є війна.

– Презентація поетичної збірки «Ми – діти незламної країни», видання збірки – що це особисто для тебе?

– Для мене це честь – бути дотичною до здійснення дитячої мрії. Я впевнена, що кожна дитина, яка пише вірші, мріє побачити свої твори в друкованому видані. Я бачила очі цих дітей, які вперше відкривали книжечку і шукали там своє прізвище. Я переконана, що творчість дітей потрібно всіляко підтримувати та мотивувати. Такі діти повинні знати, що їх цінують.

– Щоб ти хотіла побажати юним поетам?

– Перш за все – не зупинятись. Писати. Бо коли ти пишеш – ти живеш. По-друге, не писати «в стіл». Серед письменників є такий вислів. Коли ти пишеш, але потім з якихось причин це залишається жити лише в твоїх нотатках. Потрібно ділитись своєю творчістю. Не соромитись і не приховувати свої таланти. По-третє, це вірити так, як вони вірять сьогодні: в нашу країну, в наших воїнів, в нашу силу та міць.

Принагідно я хочу привітати усіх мешканців Теофіпольської громади з Днем Незалежності. Нехай якомога швидше прийде Перемога та мир на нашу землю. Нехай наші дітки розвиваються та дорослішаються в сильній, процвітаючій Україні. Нехай кожен воїн повернеться до своїх рідних живим та здоровим. Я дуже пишаюсь нашим народом і горджусь, що я українка.

– Дякую, Дарина, за розмову. Зичу тобі подальших успіхів як правнику, адвокату, поетесі, меценату дитячої творчості. Адже від таких фахівців, як ти, залежить наближення норм українського права до ЄС. Бо так хочеться ще пожити в досконалій державі, де всі рівні перед законом, діє справедливий суд, а права людини дійсно захищені.

Розмовляла Галина Тебенько