Йде жорстока війна, гинуть кращі, гинуть віддані патріоти, які за покликом серця пішли боронити Вітчизну від страшного ворога. До рідного краю, на Теофіпольщину, повернулися на щиті Сергій Яцух з Теофіполя, Богдан Колісецький з Турівки, Ігор Шевчук з Теофіполя, Єфім Фіткаленко з Новоставець, Петро Розквас з Базалії, Сергій Зуєв з Базалії, Роман Репецький з Теофіполя, Роман Чайка з Новоставець, Степан Толопко з Святця, Тарас Чернишенко з Теофіполя, Артур Камінський з Бережинець, Василь Шаблій з Воронівець, Олександр Клапощук з Човгузова, Олександр Жилюк з селища цукрового заводу, Тарієл Мурадов з Базалії, Ярослав Вовк з Святця, Микола Ментух з Мар’янівки, Валентин Журавель з Поляхової, Василь Коломійчук з Базалії, Петро Шклярук з Заруддя, Сергій Кедрун з Теофіполя.

Всі вони любили життя, були чиїмись синами, чоловіками, батьками, хотіли жити, турбуватися про свої родини. Хотіли просто жити в мирі та спокої. Та рашисти перекреслили їхнє життя. Ми у вічному боргу перед ними.

До цієї когорти Героїв, до цієї Небесної Варти, додався Роман Члек з Колок. Став 22-им жителем Теофпольської громади, які загинули з початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію суверенної України. Народився Роман 18 жовтня 1991 року. Ріс хорошою дитиною на радість батькам Валентині Тимофіївні та Григорію Михайловичу. Закінчив Волице-Полівську ЗОШ І-ІІІ ступенів, відслужив армію, став працювати охоронцем на цукровому заводі. Кажуть односельці, що був дуже порядним, спокійним, тихим, ніхто ніколи про нього не сказав поганого слова.

Через кілька днів після повномасштабного вторгнення, 1 березня, пішов добровольцем до лав Збройних Сил України. Захищав старший солдат Роман Члек Вітчизну в складі 10-ої окремої гірсько-штурмової бригади. Весною цього року приїздив додому у відпустку. Раділи синові мама Валентина, завідуюча сільською бібліотекою села Колки, активна учасниця волонтерського руху; радів батько Григорій, сестричка Інна з сім’єю. Вірили, що буде перемога, що повернеться скоро додому.

Та 13 липня при виконанні бойового завдання загинув Роман на Донецькому напрямку. Обірвалося його молоде життя у розквіті сил та надій. 18 липня, у вівторок, прибув скорботний кортеж з тілом загиблого у Теофіполь, до храму Покрови Пресвятої Богородиці Православної Церкви України. Зустрічали теофіпольця Героя живим коридором, на колінах, з квітами.

Чин похорону відслужив у храмі благочинний отець Василь Крисак. А далі похоронна процесія рушила у Колки, до домівки загиблого, та на сільський цвинтар, місце вічного спочинку загиблого бійця. Так вирішили батьки: будуть завжди недалеко, прийдуть, щодня провідають могилку.

Було дуже багато людей, прибули з фронту побратими. Виступив командир роти, в якій служив Роман, сказав про хлопця добрі слова: що був відважним, надійним, мотивованим.

І роздали на похороні весільний коровай. Всі не просто плакали, всі ридали. Бо навіки залишився Роман Члек 31-однорічним. Як з цим змиритися, як з цим жити?

Вічна слава Героям!

А. Джус

І знову дощ ллє

І знову дощ ллє, наче із відра.

І небо знов похмуре та суворе.

Чи, може, хтось зірвав на небі кран?

Чи то кінець страшний настане скоро?

А, може, дощ – то сльози матерів,

Яким війна навік серця розбила?

Ти не шукай для втіхи зайвих слів,

Бо діти їхні зараз у могилах.

Не допоможуть їм ані слова,

Ні спеціальні краплі чи пігулки...

А он з дитям ще молода вдова,

Її душа не має теж притулку.

Не вибратись із вирви почуттів,

Вона така страшна, така глибока.

Везуть, везуть героїв “на щиті”...

Допоки ще, скажіть мені, пророки?

А за вікном дощу стоїть стіна,

Води вже на подвір’ї по коліна.

Але чи зможе змити кров вона,

Якою вже просякла Україна?

Так, знаю я, – мине сезон дощів,

Засяє сонце горде та високе.

Та знов везуть героїв “на щиті”...

Чи скаже правду хтось мені – допоки?

#Інна_Крупяк, 07.07.2023 р.