25 липня минає рік, як загинув мій брат Ігор Петрович Шевчук з Теофіполя. Досі не віриться, все ще чекаю дзвінка, смс…

Які жорстокі слова з офіційного повідомлення: «Солдат Ігор Шевчук, позивний Патрон, помер 25 липня 2022 року в Курахівській лікарні внаслідок отриманих травм під час виконання бойового завдання поблизу селища Велика Новосілка на Донеччині. Рівно за місяць до цього воїну виповнилося 33 роки. Під час повномасштабного російського вторгнення приєднався до Збройних Сил України. Воював за рідну державу в лавах 37-го окремого мотопіхотного батальйону «Запоріжжя», що у складі 56-ї окремої механізованої бригади». І все, тебе більше немає. Лише гіркий біль, розпука, спогади.

Мій брат був надзвичайно доброю людиною, вірним другом. Не зміг залишитися осторонь, коли почалася ця страшна війна. «Не буду чекати, щоб ворог прийшов до мене на поріг»,– говорив, і добровольцем пішов на війну. Проявив себе мужнім воїном, захисником своєї землі, відданим своїй Вітчизні. Врятував двох побратимів від загибелі.

Низький уклін тобі, брате! Не віримо що тебе немає, навічно у нашій пам’яті. Коли людина померла, її не можна перестати любити та чекати, особливо якщо вона була краща за всіх живих. Насправді, час не лікує від болю втрати рідних та близьких людей, глибока рана залишається назавжди.

Нема тебе – нема життя, неначе все закам’яніло.

Миттєво небо почорніло. Війна забрала все живе.

Лиш спогади у пам’яті лишила,

Де ти живий, усміхнений, веселий,

По-батьківськи синочка обіймав…

Тебе нема – нема життя.

Низький уклін тобі, мій брате, Героєм пам’ятатимем тебе.

Сестра Світлана

Синові

Я бачу тебе в промінчику сонця, що зігріває,

В легенькому вітрові, що обвіває.

Я бачу тебе в краплинах дощу, що накрапає.

В вечірній зорі, що повільно згасає.

Я поглядом ловлю постать високу, струнку, що поспішає.

І так сподіваюсь, що ти повернешся.

Відкриються двері….і я обіймаю

Та більше нікуди тебе не пускаю.

Мій сину, я дуже сумую, чекаю та все виглядаю…

Не раз собі докоряю, що щось не змінила,

Хоча в останні хвилини прощення просила.

Тяжко без тебе – молитва рятує і щебет твого синочка втішає.

Мама Олена