Як ми вже повідомляли, 7 травня у Шибені в сільському будинку культури за визначеною процедурою відбувся схід жителів села, де було прийняте рішення про перехід релігійної громади від Української Православної Церкви України Московського патріархату до Православної Церкви України.

Священник Микола Куницький на схід села не прийшов, перебував зі своїми нечисленними прихильниками та священниками зі Святця, Новоставець, селища цукрового заводу, Трояівки та Волиця-Польової у храмі. І там нібито теж відбулися збори і було прийняте рішення про те, що церкви Шибени та Гаївки залишаються діяти під омофором блаженійшого митрополита Онуфрія. Коли схід села у будинку культури завершився, сюди прибув отець Микола, надав списки людей, які нібито проголосували за вірність УПЦ МП. Виявилося, що у цьому списку були старенькі, хворі, неходячі, а також люди, які перебувають за кордоном, неповнолітні, які не мають права голосувати. А також у списках були записані люди, яких цього дня не було у церкві, деякі люди були записані двічі, а ще навіть було вказано двоє людей, які були у будинку культури і проголосували за перехід до ПЦУ. Чомусь у списках виявилися священники зі своїми дружинами з групи підтримки. Тож списки були суцільною брехнею.

Вже на другий день, 8 травня, єпископ Хмельницький та Кам’янець-Подільський владика Павло прийняв храм Покрови Пресвятої Богородиці у Шибені до складу Православної Церкви України. А відповідні документи для перереєстрації релігійної громади були передані в обласну військову адміністрацію. Надали свої документи і прихильники УПЦ МП, правда, у департаменті культури, туризму та релігії обласної військової адміністрації їх відхилили. Та до 1 липня отець Микола Куницький продовжував служити у храмі.

І ось на перше липня всі офіційні документи про те, що парафія (храм) Покрови Пресвятої Богородиці села Шибени увійшла до Православної Церкви України, були готові. Тож цього дня, у суботу, люди разом з призначеним на парафію священником Василем Келеманом, благочинним Теофіпольського округу Православної Церкви України, митрофорним протоієреєм отцем Василем Крисаком, Теофіпольським селищним головою Михайлом Тененевим рушили до храму. Громадський спокій забезпечували десять поліцейських.

Під дверима храму на людей чекав отець Микола зі своїми півчими, паламарем та ще кількома прихильниками. Отець Василь Келеман показав оригінали документів, зав’язалася суперечка (на фото). Та які ж ще могли бути в прихильників московської церкви аргументи? Ніяких, бо ж ясно, як Божий день, що треба розірвати будь-які зв’язки з країною, яка знищує українців та все українське, що в Україні має бути українська церква, а в ній має звучати українська мова. Тож не пристали на пропозицію отця Миколи – один тиждень служить він, другий тиждень – отець Василь Келеман.

Віддав отець Микола ключі, люди зайшли до храму, обдивилися. Оглянувши все, отець Василь зазначив, що винесене церковне начиння десь на 50 тисяч гривень. Що воно у церкві повинне бути, бо треба проводити різні релігійні обряди. Вражені були люди, які ходили до церкви, і які не ходили, бо ж всі здавали пожертви на церкву. Зрозуміло, що найбільш запеклі прихильники московської церкви позабирали те, що особисто принесли, але й зникло й те, що принесли інші люди, те, що було придбане за кошти спільних пожертв. Та вирішили, що придбають все, що треба, а ті, хто так вчинив, хай буде на їхній совісті, якщо вона в них є. Хоч вважається, що виносити з церкви придбане на пожертви, то великий гріх. Зникла і церковна книга приходу та розходу коштів.

Перша служба у храмі українською мовою відбулася, спільно провели її благочинний отець Василь Крисак та отець Василь Келеман. У своїй промові отець Василь Крисак подякував жителям села, які постійно беруть участь в акціях Гуманітарного штабу Теофіпольщини, надають продукти довготривалого зберігання. Подякував господиням, які вже багато разів готували смачні страви для наших бійців, закликав і надалі це робити. Бо треба наближати перемогу.

Напевне, думали колишні півчі, що без них не відбудеться служби. Найбільш запеклі відверто демонстрували ненависть, лють, казали, «Боже, накажи їх», а одна з них пропонувала молодому чоловікові чорний хрестик для покійника, казала, «візьми,тобі згодиться». Ото-то набожні!

Прекрасно співала матушка Лідія, може, з першого разу щось у півчих не виходило, нічого страшного, навчаться. Головне, що у церкву прийшли люди з Україною в серці. Всім сподобався отець Василь Келеман, простий, щирий, відвертий. Так має бути, бо ж то пастир, духовний наставник, взірець для пастви.

Після служби вирішили переставити замки у церкві та дзвіниці. Так і зробили. Однак отець Микола не віддав ключ до хатини поряд з церквою, яку викупили для проведення поминальних обідів. А багато людей здавали на це гроші. Тож наступного дня, у неділю, проводив там службу. Замок переставили і там, бо то вже власність храму Православної Церкви України. А ще у цій хатині виявили частину церковного начиння, яке зникло з храму.

Аби мати достатньо коштів для придбання найбільш необхідного, а воно все дороге, сільські господині-волонтери вчора, у середу, наготували страв та провели благодійний ярмарок. Частину цих коштів передали на церкву, щоб до служби на Івана Купала закупити те, що треба.

Ще є одна добра новина: у неділю, 2 липня, релігійна громада Свято-Дмитрівського храму, тобто жителі сіл Кунча та Дмитрівка переважною більшістю голосів прийняли рішення про перехід до Православної Церкви України. Отець Олександр Шилюк, який багато років був з людьми разом і в радості, і в горі, не збори не прийшов, церкву не відчинив. Тож люди помолилися українською мовою за перемогу, за українських захисників на подвір’ї церкви.

Перехід релігійних громад Теофіпольщини до ПЦУ є нашим маленьким внеском у перемогу. Слава Богу, що люди це роблять, що усвідомлюють, що не можна тепер, коли йде страхітлива війна, коли за наш мир та спокій, за наше життя без «руського міра» гине кращий цвіт нації, українського народу, залишатися у лоні російської церкви, або просто собі спостерігати збоку – неприпустимо!

Галина Тебенько