Всім серцем прагнемо перемоги, як можемо, підтримуємо Збройні Сили України, долучаємося до збору коштів на придбання дронів, автомобілів, спеціального обладнання та спорядження, долучаємося до збору продуктів довготривалого зберігання, приготування домашніх страв для наших бійців. Бо вони там захищають нас, вони – Герої, ми у вічному боргу перед ними.

Тож з нагоди Дня матері, Міжнародного дня сім’ї, організатор Гуманітарного штабу Теофіпольщини, депутат Хмельницької районної ради Андрій Петринюк вшанував родини бійців з Гаївки та Шибени.

– Я дуже вдячний всім жителям громади, – так пояснив свій вибір, – за активну підтримку наших захисників, за участь у волонтерському русі, які безкорисливо, у свій вільний час роблять те, за що бійці їм щиро вдячні. Серед інших особливо вдячний жителям Гаївки та Шибени, які з початку війни беруть активну участь в усіх акціях нашого штабу, збирають продукти, готують страви, проводять благодійні ярмарки. Тому вирішив саме у цих селах зустрітися з родинами бійців, поспілкуватися, висловити вдячність за синів, чоловіків, які пішли воювати, які боронять нас від лютого ворога.

Тож разом з головою штабу Анатолієм Козаком, його заступником Василем Гандовським, представником штабу в Бережинецькій громаді Миколою Тимощуком зустрілися з рідними вій­сь­кових, подякували за муж­ність та хоробрість, вручили продуктові набори.

Почали з Гаївки, завітали до Нелі Воронюк. Була мама стривожена, розчулена. Бо ж цього року був мобілізований до війська і її старший син Володя. Пройшов нав­чан­ня, далі буде виконувати бойові завдання на передовій. Як матері це пережити, дочекатися сина додому?

З початку війни до лав ЗСУ став Володимир Томенко. Що вже довелося пережити мамі Валентині, неможливо передати словами. Та вірить у перемогу, буде продовжувати брати участь у волонтерському русі, наближати припинення війни. Бо інакше не можна.

Зустрілися з Галиною Пасічник, матір’ю двох бійців (на фото). Старший, Женя, учасник АТО, тепер знову на фронті. Дуже тривожиться мама за меншого, Васю, бо ж зовсім ще молодий. Як те серце не буде боліти, рватися на шматки?

Продуктовий набір залишили і Лесі Ковбасюк, не було якраз її вдома. Бо ж її син Олександр Ковбасюк також захищає рідну країну в рядах ЗСУ. Зустрілися з Євгеною Леоновою, матір’ю демобілізованого бійця Володимира Леонова. Воював у «гарячих точках», був поранений, тепер рука не рухається. Плакала Валентина Самсоненко, мама бійця Олександра Вареми. З самого початку на війні, нещодавно був у відпустці, вже поїхав. Молить Бога, щоб настала перемога, щоб повернувся додому живим і здоровим. Зворушений був В’ячеслав Петлюк, єдиний його син Богдан також на фронті, хтось ще про нього згадав.

Далі переїхали в Шибену. Не вдалося зустрітися з Мар’яною Левчунь, матір’ю учасника АТО Сергія Левчуня. Як почалася війна, призвали Сергія знову, рятує медбрат своїх побратимів на передовій. Залишили матері продуктовий набір, згодом передзвонили, чи отримала. Отримала.

З початку війни у рядах ЗСУ перебуває Олег Джемерис. Був поранений, контужений, знов отримав контузію. Тож в серцях батьків Наталії та Миколи Джемерисів (на фото) – біль та тривога. Ду­же переживає за онука бабуся Галя. Та дуже надіються, вірять, що все буде добре, що настане перемога.

Завітали до Володі Толопка, сина загиблого у березні 2022 року бійця Степана Толопка (на фото). Дуже важко пережив хлопець загибель батька. Та й не вистачає йому спілкування з хорошими людьми. Поговорили з ним, спитав Андрій Петринюк, що треба. Відповів Володя, що потрібні спеціальні рукавиці, бо дуже натирає руки, треба ж крутити колеса возика. Домовилися так: дав Андрій Васильович гроші, Володя знайде в інтернеті, які йому треба, і замовить.

Зустрілися з Лідією Воронюк, мамою військовослужбовця Івана Воронюка. Відслужив хлопець строкову службу, а тут – війна, пі­шов на контракт. І тепер треба переживати, день і ніч чекати звістки.

В’ячеслав Вербійчук був мобілізований у перші мі­ся­ці війни. Виглядають, моляться за нього дружина Катя та двоє діточок.

Не застали вдома Ніну Хоптяну, дружину Володимира Хоптяного. Прийшла повістка, пішов, хоч вже за 50. Бо треба ж комусь йти. Залишили продуктовий набір, дружина та найменша донечка Саша отримали.

Завітали до рідних Віталія Різничука. Як почалася війна, вже був контрактником, учасником ООС. Тож другий рік на фронті, виконує бойові завдання, був під Бахмутом. Тримається мама Оксана Онопрійчук, треба сина підтримати, щоб був впевнений: на нього чекають, надіються.

З перших днів пішов на війну Іван Журибіда. Він танкіст, постійно був у «гарячих точках», тепер під Бахмутом. Зворушена була дружина Октябрина, не чекала, що хтось ще про нього потурбується.

– Знаємо, – сказав Андрій Петринюк по завершенні акції, – що з Шибени служать ще Павло Заєць, Володимир Жилюк, Володимир Зиборєв та Микола Семенюк. Знайдемо можливість і їх ще підтримати, чи коли вони прийдуть у відпустку, чи передамо їм посилки безпосередньо у частини, де вони служать. А, взагалі, наш Гуманітарний штаб Теофіпольщини буде продовжувати підтримувати Зброй­­ні Сили України, від­правляти на передову, на звільнені території вантажі, все необхідне для наших бійців, в тому числі земляків. Тому знову закликаю жителів громади долучатися до нашого руху, бо лише разом ми можемо щось зробити, бо разом – ми сила!

А. Джус