Через тиждень після Паски була у нас у Волиця-Польовій провідна неділя. Здавалося, все гаразд. Відвідали тих, хто вже не з нами, помолилися. Все, як треба, як заведено. Але що залишилося на кладовищі після провід?

На другий день була я там. І ось яка «картинка» вразила мене до глибини душі. Маса ворін та собак блукали між могилами, підбирали шматки пасок та крашанки. На могилках – залишки трапези тварин і птахів. Пам’ятники у воронячому посліді.

А що вже біля центрального хреста? Паски лежали одна біля одної просто на землі. А це ж святий хліб! То хіба це не гріх класти його невідомо для чого біля хреста? А не краще було б віддати його тим, хто не в змозі спекти собі паску або купити її? Хотілося б спитати: чи хоч один покійник встав і покуштував ці підношення? А ось собакам, воронам і мурахам на цвинтарі після таких відвідин – рай.

Правда, український батюшка збирав паски на скатертину і передавав їх нужденним. Але до центрального хреста кожний вніс свій вклад. На мою думку, класти хліб та продукти харчування під ноги – це гріх.

Те, що прибиралося до провід, тепер виглядає просто жалюгідно. Скорлупа з яєць, обгортки з цукерок, крихти пасок, забруднені пам’ятники. Хотілося, щоб хтось дав відповідь: для чого і для кого це робиться? Чи є це церковним каноном? Чи правильно це? Думаю, що правильнішим би було принести живі квіти, запалити лампадку, помолитися. Покійним потрібна наша пам’ять, а хліб потрібний живим.

Євгенія Салацінська, пенсіонерка, село Волиця-Польова