Не можу сприйняти серцем, не можу змиритися, що полинув у засвіти Володимир Іванович Блюсюк, наш земляк, архітектор зі Львова. Ніколи не думала, не гадала, що така велика людина не погордує спілкуватися зі мною, простою жінкою-селянкою, визнавати мої літературні спроби, підтримувати мене.
Але так було: прочитавши в «Житті Теофіпольщини» мою замальовку «Батьківська хата»,зателефонував мені, Це було чотири роки тому. З того часу ми часто розмовляли по телефону. Кожна така розмова була для мене, як ковток свіжого подиху, це було таке справжнє, надійне плече старшого друга, наставника, вчителя. А коли Володимир Іванович відгукнувся на мою поетичну збірку «Татова хата» – для мене це було так важливо, було таким значущим. Ще зовсім недавно перед цією жахливою звісткою ми розмовляли, казав, що завершив роботу над проєктом церковки для владики Павла, над дописом до газети. А я просила його менше працювати, берегти себе. І ось все. Завершилося його земне життя. Плаче моя душа.
Такі люди не відходять
Такі люди не відходять
Не стало, не буде ніколи,
Назавжди, навіки відійшов.
Тихо-тихенько, покірно.
А, може повернеться знов?
Не може, а вже повернувся.
У серці, душі відгукнувся.
Болем пекучим, незгасним
Теперішнім і тогочасним.
Велика, мудра людина.
З Україною навіки міцно єдиний.
І в цьому житті й потойбічнім.
В родині, у друзях, у спогадах вічних.
У мудрих студентах, архітектурі,
Малюнках, картинах, величних скульптурах.
Довбуш Олекса, Іванко Кулик,
Кінь у Дмитрівці міцно, надійно стоїть.
Річка Удай на Полтавщині,
Друзі хороші з дитинства й понині.
Ти відійшов. Та пам’ять не згасне.
Ні зараз, ні потім, ніколи, довічно.
Допоки стоять скульптури величні.
По всій Україні. На заході й сході.
У горах Карпатах й Дніпра верховодді.
На рідній земельці батька-Святця.
Любов до якого жила до кінця.
Душею і серцем і променем розуму,
Жив України квітучого вільного простору.
Сам він любив її до безмежності
Й інших навчав цій шановній величності.
Друже правдивий, тобі це вдалося.
Мудро і плідно життя пролилося
В морі мудрості дебютантів,
В пошуках правди і юних талантів,
В будовах храмів за проєктом митця
Хай живе світла пам’ять про творця-земляка.
Я низько-низенько вклонюсь до землі
За щиру підтримку, мудрі поради твої.
За розуміння, тепло й доброту.
Щиро проллю свою гірку сльозу.
Долі я вдячна, що зустрівсь у житті,
За мудрі поради, як була в самоті.
Ніколи, ніколи не згасне зоря,
Що в батьківській хаті світила вона.
Ні, не відійшов, лиш сховався в тіні від спеки життя.
Спогади будуть вічно живі,
у пам’яті нашій не згасне його вічна душа.
З глибокою журбою Галина Журба