Теофіпольщина попрощалася ще з двома полеглими Героями
Страшна війна продовжує забирати справжніх патріотів, хоробрих та відважних захисників рідної української землі. У четвер, 9 березня, на Алеї Слави у Теофіполі з військовими почестями поховали Олександра Миколайовича Жилюка з селища цукрового заводу. 36-річний старший солдат 42-ого окремого мото-піхотного батальйону Олександр Жилюк загинув при виконанні бойового завдання 7 лютого цього року на території Покровського району Донецької області.
Страшне горе чорним крилом обгорнуло хорошу, порядну родину – батьків воїна, дружину Надію, синочків-школярів Вадима та Андрія. Не стало доброго сина, надійного чоловіка, турботливого батька. Як жити з таким горем? Як змиритися? Молодий, в розквіті сил, був надією та опорою батьків, дружини, прикладом для дітей.
Найкращі спогади про Олександра – від колишніх колег, співробітників Теофіпольського районного відділу міліції. Кажуть, що був спокійним, врівноваженим, був чудовим товаришем, вірним другом, одним словом – прекрасною людиною. У райвідділ прийшов працювати після роботи у патрульно-постовій службі у Хмельницькому. У Теофіпольському райвідділі спочатку працював міліціонером ізолятора тимчасового тримання, далі був інспектором по зв'язках з громадськістю, начальником ізолятора тимчасового тримання. Після роботи в міліції працював начальником служби безпеки ПрАТ «Зернопродукт МХП», в територіальному управлінні Служби судової охорони в Хмельницькій області.
8 березня 2022 року Олександр Жилюк зробив свідомий вибір - пішов боронити Вітчизну від російських загарбників, захищати країну, свою родину та кожного з нас. Майже рік героїчно протистояв навалі орків на сході, на Донеччині. Тут найгарячіше, ворог тисне і тисне, тут вирішується доля війни.
В понеділок, 13 березня, Теофіпольщина провела в останню путь ще одного героя – Олександра Олександровича Клапощука з Човгузова. Ще одна непоправна втрата для громади, бо впав на полі бою поблизу Мар'їнки на Донеччині , згорів заживо в БМП хоробрий розвідник-санітар 71-ї окремої єгерської бригади, а було ж йому всього 32 роки. Як пережити таку чорну біду батькам Валентині та Олександру, братові Володимиру? Чи ж є на світі слова, якими можна розрадити та втішити?!
- Як страшно боляче, - розказує вчителька Човгузівської гімназії, сусідка родини Клапощуків Раїса Постащук, - коли гине дитина, котра виросла на твоїх очах! Саша був дуже хорошим, це була світла, добра душа, був дуже трудящим, робив сільську чоловічу роботу, в усьому допомагав батькам. Закінчив нашу школу, далі Новоставецьку, здобув спеціальність «технологія харчування» у Хмельницькому торгово-екогомчному коледжі. Працював за фахом, потім повернувся додому, дуже любив коней, доглядав їх на молочно-товарній фермі. Як розформували ферму, їздив на заробітки. Як приїжджав додому, одразу брався до роботи, зразу гула пилка, він щось робив, стукав, орав. Сам, своїми руками, такий ремонт вдома зробив! Як щось відчував!
Пішов воювати Олександр Клапощук у грудні 2022 року, загинув 27 лютого 2023. Поховали бійця у Човгузові, на сільському цвинтарі. Так вирішили батьки. Щоб коло них близенько був, щоб на могилку можна було прийти, провідати.
Честь і слава нашим загиблим воїнам! Пам'ятаймо імена кожного з них! Доземний уклін родинам, які виростили таких синів! Герої не вмирають! Ми у вічному боргу перед кожним з них! Бо загинули вони за кращу долю України, за наше мирне, краще життя.
А.Джус