Цей день запам'ятається нам надовго – вчителям, учням, односельцям. Адже  9 лютого Святецький ліцей зустрічав наших мужніх воїнів-земляків Павла Рея, Анатолія Олійника та Андрія Кота. Прибули бійці Збройних Сил України у короткострокову відпустку до рідної домівки з передової, гарячих точок фронту.

Ось знову вони в теплих обіймах стін рідної школи, учнів та учителів. Ми звикли, що герої - це хтось недосяжний,  величний, практично міфологічний. Але ці жахливі події сьогодення, цієї страхітливої  війни, цього повномасштабного вторгнення російської федерації на територію суверенної, незалежної України показали, що герої живуть поміж нас. Хоч у них різні цивільні професії, але зараз вони – наші славні, незламні, героїчні захисники. І кожного з них об'єднує благородна риса – любов до своєї країни, свого народу, своєї землі. Свій священний обов'язок  із захисту Вітчизни, всього найріднішого, українського вони несуть з честю і гідністю.

Вже промайнуло більше 20 років, як закінчив нашу школу Павло Петрович Рей. Усі ці роки трудився в місцевому господарстві, працював у тваринництві. З початку  повномасштабної війни влітку був мобілізований  в 19 окремий стрілецький батальйон. Спочатку це був Харків, а сьогодні старший сержант Павло Рей трощить ворога на  Донецько-Луганському напрямку. За що й має відзнаки командування батальйону.

Відносно недавно, у 2017 році, закінчив 11 класів нашої школи Анатолій Вікторович Олійник. Після навчання у Теофіпольському професійному аграрно-промисловому ліцеї пройшов строкову службу у Збройних Силах України.  Потім працював 1,5 року у четвертій рільничій бригаді ТОВ «Святець». У березні 2022 року  був мобілізований до лав ЗСУ у 46 мінометну бригаду. У даний час накриває мінами позиції орків на Донецькому напрямку.

Знаючи Анатолія учнем, важко навітьзбагнути, що тихий, врівноважений, спокійний  Толя оволодів сучасною військовою технікою та героїчно боронить рідну землю від загарбників.

 Не стримувала сліз і хвилювання бабуся Віра, дивлячись на свого дорогого, зовсім молодого внука, який став мужнім воїном -захисником. І всі ми плакали разом з нею.

Андрій Володимирович Кот - батько наших учнів. Закінчив Київське вище професійно-технічне училище залізничного транспорту. А малою батьківщиною Андрія є село Крути, що на Чернігівщині. Це якраз те село, яке стало символом боротьби за незалежністьУкраїнської держави. Адже  29 січня 1918 року 400 відважних студентів-курсантів стояли на смерть, зупиняючи навалу московської орди. А тепер Андрій Кот більш як через сто років повторює подвиг юних курсантів, боронить рідну землю, звільняє її від окупантів. У 2014-2015 роках Андрій брав участь в антитерористичній операції, був механіком-водієм БМП. А на початку повномасштабної війни, 2022 року, добровольцем повернувся до лав ЗСУ в 10 штурмову бригаду, де займав посаду стрільця, помічника гранатометника. Тепер після травмування і перенесеного оперативного втручання перебуває на реабілітації.

  Важко словами передати зворушливу атмосферу зустрічі із нашими захисниками та їхніми сім'ями, лейтмотивом якої були слова: «Я дякую тобі, солдате!»  На очах у всіх присутніх були сльози радості і тривоги. Учні з вдячністю зверталися до кожного воїна-захисника, вручили їм, а також мамі та бабусі Анатолія і дружинам бійців Аллі та Галі квіти та виготовлені власноруч патріотичні валентинки на згадку про зустріч. Повагу і вдячність висловили в листах-подяках, в своїх малюнках. А четвертокласники вручили захисникам мапу квітучої України. Героям-землякам від усієї шкільної родини вручили подарунки зі словами «З любов'ю від рідної школи».

 До своїх колишніхучнів, наших справжніх героїв звернувся вчитель історії, пенсіонер, в.о. голови ради ветеранів села Святець Іван Васильович Сут:

 - Відчуваю велику гордість, що ви, хлопці, такі сильні духом, такі сміливі та хоробрі, що ви захищаєте рідну землю, визволяєте її від «руського міра». Завдяки  таким, як ви, віримо, що Україна переможе, що не стане більше страшного ворога, що запанує на нашій благословенній Богом землі мир та щастя. Хай береже вас Бог, повертайтесь живими, повертайтеся з перемогою.

Закінчилася ця трепетна, тепла зустріч, та ще довго нас не покидало відчуття причетності до чогось дуже сильного та значимого. Бо вшанування героїв – важлива частина нашої національної самосвідомості, національної пам'яті, яка нагадує, що державність без сильної армії  неможлива. Хоча, напевне, не кожен чоловік може воювати. Але кожен має вибір – бути людиною чи «ватою». Не можеш брати зброю до рук – ставай волонтером, будь надійним тилом, допомагай воїнам!

А наші земляки Павло Рей, Андрій Кот, Анатолій Олійник зробили свій вибір. Не роздумуючи, вони стали на захист Вітчизни. Честь і хвала їм за це! Слава Героям!  Слава Збройним Силам України!

Той, хтоприйшов з мечем  на землю мою,

Йому не допоможуть гради  та гармати,

Свобода і патріотизм- найбільша зброя!

Тому агресору нас, українців, не здолати!

Надія Сут, заступник директор з виховної роботи Святецького ліцею