Вже два тижні, як 26-річний боєць Збройних Сил України, старший солдат, командир відділення, командир бойової машини Дмитро Рей поповнив роту охорони 8 відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (колишній Теофіпольський райвійськкомат). Прийшов сюди після служби в 14 окремій механізованій бригаді, після  важкого поранення. Хоч міг би вже не служити.

 Народився та виріс Дмитро у Святці, в родині Анатолія Володимировича та Євгенії Євгеніївни Реїв.  Після Святецької  ЗОШ І-ІІІ ступенів закінчив Славутський професійно-технічний ліцей, здобув спеціальність «рихтувальник кузовів та електрогазозварювальник». У вісімнадцять, у 2015 році, уклав контракт на службу у Збройних Силах України, служив у 8 Хмельницькому полку спеціального призначення, став учасником АТО. Коли 24 лютого 2022 року почалася ця жахлива війна, мав посвідку про обмежену придатність до проходження військової служби, переніс операцію на хребті.

• Війна застала мене у Рівному на полігоні, - розказує, - ми з покійним командиром моєї роти потиснули одне одному руки, але я сказав, що залишаюся з ротою. Нас перекинули на Київщину, 11 березня він загинув, а я став «трьохсотим». Отримав поранення в голову, втратив праве око, куля пройшла через праву руку, осколок зачепив лікоть, роздробив кістку. Тато подзвонив, коли я лежав без свідомості у Брусилові, медсестра відповіла, що я поранений. Мамі тато не сказав, люди у селі питали, щось вже знали, а вона не знала, взнала через тиждень.  Коли мене вже перевели в госпіталь в Житомир, я подзвонив дружині Людмилі. Хотіла їхати до мене, та я не дозволив, бо тоді Житомир сильно обстрілювали. Розказала, як напередодні того дня, коли мене поранили, наша п'ятирічна донечка Саша забилася в куток, плакала, а ранком у неї була істерика. Відчувала щось недобре моя маленька. З того часу по жовтень лікувався у госпіталі, переніс  три операції на оці, а на руці – 12 операцій,  три місяці ходив з апаратом Єлізарова. Вернувся у свою бригаду,  а тепер перевівся у Теофіполь, у роту охорони. І тут потрібно комусь служити, є бойові розпорядження,  треба їх виконати.

У Дмитра гарна молода сім'я. З дружиною Людмилою познайомився у Хмельницькому на дискотеці, пів року бігав за нею. Тоді пів року зустрічалися, потім одружилися. Тепер переїхали з Хмельницького у Михнівку, до його сестри, Саша відвідує дитячий садочок «Зірочка», планують придбати житло у селищі.

• Слава Богу, що живу на цьому світі, - каже наостанок боєць, - що служу, щось роблю задля перемоги. А всім хлопцям, які ще не пішли служити до війська, маю право сказати: треба йти, поки нема ще такого потужного наступу ворога, щоб бути готовими захистити нашу Вітчизну, свій рідний край, свою родину. А перемога неодмінно буде, бо ніхто нас не здолає.

Ось такий він, незламний боєць Дмитро Рей, захисник України.

Галина Тебенько