Ніколи не міг уявити, що доживу до таких часів, що настане така страшна війна, що російська федерація буде знищувати нашу незалежну Україну, буде вбивати, калічити українців, все руйнувати, стирати з лиця землі. Та вже десятий місяць, як російська федерація напала на Україну, почалася повномасштабна війна, як живемо в умовах воєнного стану, підтримуємо наші мужні Збройні Сили України, наближаємо перемогу. А війна ж то йде з 2014 року, а ми не готувалися, не думали, що таке може бути. Тепер ще ворог хоче заморити нас темрявою та холодом, б'є та б'є по об'єктах критичної інфраструктури, по енергетичних підприємствах. Ми ж не здамося, бо вже заплатили дуже велику ціну.
5 грудня, в Міжнародний день волонтера, запросили мене активісти ветеранської організації громади на зібрання. Знаю, що наші ветерани роблять все, що в їхніх силах, аби допомогти нашим бійцям-землякам вистояти та вигнати окупантів. Збирають продукти, овочі, закрутки, хто може, робить пожертви на придбання дронів, ще якогось необхідного на фронті обладнання. Вирішили, що і надалі будемо це робити, бо там наші діти та внуки. Знаю, як їм там нелегко, дивуюся їх витримці, силі, віри в перемогу. Бо і мій онук Ваня на фронті, на донецькому, найгарячішому напрямку. У жовтні минулого року закінчився у нього трирічний контракт служби у Збройних Силах України, був на сході, думали, нарешті будемо мати спокій. Минуло кілька місяців – почалася повномасштабна війна. Ваня, як учасник АТО, одразу з'явився у військкомат. Тож служить, виконує бойові завдання в районі Авдіївки та Бахмута. Він водій БМП, це в нього вже третя машина, дві попередні були підбиті. Але це війна, хоч дуже переживаємо, нам розкисати не можна. Знаю, що потрібно ще більше техніки, високоточної зброї, надіюсь, що наші західні союзники будуть продовжувати нам її постачати.
Три дні підряд у нас були такі важливі свята – Міжнародний день волонтера, День Збройних Сил України, День місцевого самоврядування. Тому дещо хочу сказати і про місцеве самоврядування, бо ж певний час працював і головою райвиконкому, і головою Теофіпольської селищної ради. Зазначу, що, в моєму розумінні – це дуже відповідальна робота, бо постійно, щохвилини треба було дбати про людей, вирішувати їх і великі, і маленькі проблеми. От вже два роки, як в результаті реформи децентралізації на всій території Теофіпольського району була утворена Теофіпольська територіальна громада. Чесно кажучи, я не знав, не мав повної інформації, для чого та реформа робилася. Бо були сільські ради, вони несли конкретну відповідальність за свої села, за інфраструктуру. А що тепер? Кошти акумульовані в центрі, ніхто не контролює їх використання. Що отримають села? Практично нічого. Чи реагує керівництво селищної ради на запити людей?
От живу я у Теофіполі на провулку Квітневому. Вже більше року, як звернулися ми, жителі цього провулку, до селищної ради з проханням встановити тут ліхтар нічного освітлення, висипати доріжку, щоб було нам зручно поза дитячим садочком «Зірочка» ходити в центр, на базар, батькам водити, возити діток у дитячий садочок «Зірочка». Щодня тут, по коротшій дорозі, ходять сотні людей, а в дощ чи негоду тут не можна пройти, болото по коліна. А ще зрізати стару розлогу аличу, на тому місці ми б посадили щось декоративне, яке б не заважало, бо тут ходять люди, молоді мами з візочками. І що: порахували у селищній раді, що це якісь дрібниці, що це ми можемо це самі зробити. Але ж працюють комунальні підприємства – ВУЖКГ, «Благоустрій», хіба це не їхня компетенція? Так і нічого не змінилося, ніхто нас не почув.
От збудували на місці колишнього католицького костелу, районної Дошки Пошани приміщення ЦНАПу. Чи треба було його будувати, цей якийсь дот, витрачати кошти на співфінансування, коли ЦНАП працює в хорошому приміщенні, всім там вистачає місця. А якщо і треба було його будувати, то в селищі повно пустих, просторих приміщень. Переконаний, що ці кошти треба було спрямувати на завершення будівництва будинку культури. Бо ж він так і недобудований, а ще подивіться, які в Теофіполі, та й скрізь, дороги!
Ще таке: користуюся я звичайним телефоном, знаю, що таких людей поважного віку у громаді більшість. Тож у соціальних мережах не сидимо, не знаємо, що селищна рада робить, що робить Хмельницька районна рада. А владі треба інформувати народ про свою роботу, є ж для цього газети. Хочеться, щоб стало краще, щоб прості люди відчували, що влада про них турбується.
Аркадій Медвідь, смт. Теофіполь