«Моя рідня велика і красива» - автобіографічний нарис відомого на теренах нашого краю теофіпольця Андрія Костянтиновича Ковальчука. В ньому розповідається про його родину, односельців, друзів і знайомих.
Нарис зацікавить широке коло читачів, бо тут показано, як треба знати і любити свій родовід, історію рідного краю, людей, котрі там мешкають.
Цей нарис було підготовлено до друку, коректором була, виконала величезний об'єм роботи, талановитий журналіст, визнаний майстер пера Людмила Миколаївна Данілкова-Довганюк. Мала вийти книга добродія Ковальчука ще в далекому 2013 році. Але сталося непередбачуване: Андрія Костянтиновича раптово підкосила недуга і він у травні 2014 року відійшов у потойбічні світи. Нехай йому там спокійно спочивається…
І якось мимоволі про його автобіографічний нарис «Моя рідня велика і красива» призабулося. Але при чергових відвідинах міського кладовища в Теофіполі я знову прийшов до могили автора вищезгаданого нарису А. К. Ковальчука і пригадав його вічний клич, мовляв, намічене завжди треба перетворювати в життя. Тож, не гаючи часу, прямісінько з кладовища (через дорогу) завітав до редакції газети «Життя Теофіпольщини» з пропозицією: розпочати друкування цього нарису в нашому часописі. Треба віддати належне редактору добродійці Тебенько: Галина Володимирівна з розумінням поставилась до цього і, як результат, - дала згоду на його друкування.
Окрім щирої вдячності більше нічого й сказати на її адресу.
Володимир РУБАШЕВСЬКИЙ,
упорядник-редактор книги Андрія Ковальчука «Моя рідня велика і красива».
Народився я в селі Троянівка Теофіпольського району на квітучому Поділлі (нині це Хмельницька область). Троянівка – село досить красиве. Щоправда, за роки нашої незалежності воно змінилось: надто запущене, третина осель зяють порожніми віконницями, бо населення або вимерло, або ж виїхало в інші місця, шукаючи кращого життя. Треба сказати, що розташоване село по обидва боки невеликої річечки Норка, яка витікає з сусіднього села Строки, яке знаходиться східніше, за один кілометр від нашого села. Строки відділене від Троянівки широким берегом, котрий перетинається згаданою річкою Норка.
З західного боку, за 5 кілометрів від Троянівки, видніє село Коров’є, що межує із смт Теофіполь (райцентр).
Попри всілякі негаразди, с.Троянівка - це справжня оаза. Воно з обох боків від згаданої річки, що тече через Коров’є і впадає в Полкву, обсаджене вербами й тополями. Обидва боки села з’єднані греблею. Зразу ж за нашим городом розкинувся великий став, порослий рогозою і татарським зіллям – аїром. У післявоєнний час ставка ніхто не чистив, тому він висох, залишився тільки потічок.
На місці висохлого ставка я та інші мої односельці копали торф, який використовували як паливо (приготування їжі, обігрів хати).
На виході із Троянівки в напрямку Коровйого знаходився інший великий став, на греблі якого стояв водяний млин. Нині навіть знаку немає, де він стояв, а замість ставка - вузенька річечка.
З південного боку, за два кілометри від Троянівки, проходить дорога, що тягнеться від Теофіполя повз село Михнівка в напрямку до села Олійники. Цей відрізок називається «Малий шлях».
З північного боку, за один кілометр від села, пролягла широка дорога, яку в народі називають «Великий шлях». Поблизу цього шляху знаходиться і великий курган, який здавна називають Козацькою могилою. За моєї пам’яті, це був досить високий курган округлої форми, на вершині якого стояв високий дерев’яний хрест.
У 1938 році, коли велась так звана «боротьба з релігією», цей хрест зрубали. Це було не дивним, бо в той час й церкви руйнували. 1970 року курган остаточно розорали, залишивши невеличкий горбочок.
Мені вдалося через сорок років добитись у влади визнання Козацької могили, як історичної пам’ятки. 2010 року на цьому місці встановили знову великий хрест. Тут планується провести відповідні роботи по відновленню могили.
Майже в центрі Троянівки є велика крейдяна гора, з-під якої колись пробивалось безліч джерел-струмків, утворюючи ставок холодної прозорої води. Нині ця гора наполовину зруйнована. Доречно сказати, що тут на двох найбільших джерелах люди зробили криниці, з яких брало воду все село. Носили відрами на коромислах додому, зливали її там у дерев’яні діжки, що стояли в хаті біля порога і користувались нею для різних потреб. Вона могла зберігатись тривалий час.
У джерельному ставку, котрий був глибиною до півтора метра, напували худобу.
Згадана крейдяна гора слугувала людям гарним матеріалом для побілки хат чи хлівів, оскільки придбання вапна в нашому районі було проблемним. Такої крейдяної гори у навколишніх місцях поблизу немає й понині. Шкода, що люди невміло розпорядились цим природним багатством, зруйнувавши гору, її водні джерела, зруйнували й великий ставок джерельної води, яка навіть в сильні морози не замерзала. Зараз тече невеличка річечка на заглибленні берега шириною не більше метра.
Порушена екологія. І це вплинуло на життя людей та тварин. За роки, які я пам’ятаю, дуже змінилось навколишнє середовище. Села Троянівка і Строки розташовані по обидва боки долини, через яку протікає невеличка річечка Норка. Колись вона була повноводою, з дуже чистою, прозорою водою, якої завжди можна було напитися. Береги річки були порослі болотяною рослинністю. І це було немаловажним.
Нині річка Норка протікає по штучно викопаному руслу із заглибленням до одного метра. В ній навіть жаби не водяться, нема ніякої рослинності. Вода дуже брудна. Берег від с.Строки до Троянівки протягом одного кілометра був болотистим і перейти з одного на інший бік можна було тільки по невеличкому дерев’яному місточку. З-під високої гори, що прилягала до берега, било декілька джерел, вода яких утворювала невелике озерце. По двох довгих ярах, які виходили з поля на берег, текла чиста вода з глибоких долин.
Тепер цього й сліду немає! Зникли тут також шавлія, первоцвіт та багато інших цікавих рослин.
В Троянівці було два великих стави з безліччю всілякої риби. Водились тут навіть такі тваринки, як видри. До речі, на кожному ставу працювали два водяних млини, які перемелювали зерно на борошно, забезпечуючи цим продуктом навіть навколишні села. Вода у ставах була такою чистою, що було видно дно. Частково водяне плесо було поросле лепехою і татарським зіллям (аїром).
Прикрим нині залишається той факт, що на місці одного ставка залишилась тільки невеличка водойма, а на місці іншого – суходіл. Давно вже зникли й млини.
Треба сказати, що берег від села Троянівки і аж до села Коров’є був весь болотистим і тут же протікала повноводна річка з дуже чистою водою. На цьому ж березі розташувались три глибоких, але не дуже великих озерця, які місцеві називали безоднями. Ця назва мала свої аргументи: навіть через прозорість води дна озера не було видно.
Тепер тут берег сухий (далась взнаки меліорація), озер немає, а по штучно викопаному руслу тече та сама знедолена річечка Норка із забрудненими водами. Така ж доля спіткала берег від села Коров’є до села Новоставці. І ставок тут висох, і рослинність тут мізерна.
Різні зміни в природі (в тому числі й меліорація) призвели не тільки до зникнення окремих рослин, а й комах та гризунів. Так, не побачиш нині комах «майки», жука-рогача, майже зникли хом’яки, суслики і деякі інші гризуни.
Прогрес суспільства, досягнення хімії в галузі миючих засобів, пральних порошків, внесення у грунт мінеральних добрив, різних засобів захисту рослин значно змінили навколишнє середовище в негативний бік. Екологічний стан нині в нас, можна сказати, -- катастрофічний. Скажімо, раніше для прання білизни чи миття голови люди використовували луг або мило. Ці засоби були екологічно чистими. Навіть потім, після використання їх людиною, вони не спричиняли шкоди природі. Адже приготування лугу було надто простим. Насипали попіл з гречаної соломи на полотняну ганчірку, прилаштовану на верхню частину корита (ночви) для прання, поливали його кип’ятком. Як результат – виходив прекрасний на той час «шампунь». Були також свої рецепти приготування «мікстур» для крохмалення білизни. І все це без різноманітної хімії…
А ми сьогодні журимось: звідки беруться всілякі хвороби та болячки і смертність у ранньому віці?
Завершивши опис природи в селі Троянівка, переходжу до розповіді про життя-буття людей цього населеного пункту, зосереджу увагу на своїх предках та родичах. Такого опису в нас майже ніхто не робив, тому що більшість людей не знають свого родоводу. Причина може бути в тому, що в свій час, особливо до революції 1917 року, переважна більшість селян була малописьменною або ж зовсім неграмотною. Наприклад, моя мати Домка Ільківна, яка, залишившись круглою сиротою і вирісши в наймах, лише при радянській владі відвідувала в селі «лікнеп» і вміла прочитати по складах.
То ж розповіді дідів і батьків своїм нащадкам ніким не записувались і згодом забувались. Я ж прагну описати те, що запам’ятав з розповідей своєї бабуні та матері, своїх родичів і людей взагалі.
Розпочну з опису Троянівки та сільської церкви в оригіналі Н. І. Теодоровича: «Село Трояновка при пруде, волости Теофипольской. Село это расположено отчасти на равнине и разделяется на две части прудом, витекающем из-под меловой горы, откуда жители берут воду.
Почва черноземная. Климат благоприятен для здоровья.
Село это в 16 веке входило в состав многочисленных имений князей Острожских. В 1593 году оно, в числе других селений, входящих в состав Базалийской волости князя Константина Константиновича Острожского, было опустошено и разорено татарами, как это видно из донесения возных Кшиштофа Щупы и Станислава Янковского Луцкому городскому суду от 1601 года 7 декабря об осмотре ими этих поселений, причем они нашли, что «людей в них нимаш».
После участия рода князей Острожских (в 1620 г.), село это во всем разделило историческую судьбу остальных имений, входящих в состав так называемой Острожской ординации. На основании известной Кольбушовской транзикции 1753 года 7 декабря, оно в числе других сел досталось Игнатию Сапеге, чашнику Литовскому, воеводе Мстиславскому, сыну князя Владислава-Исафата Сапеги, воеводы Минского и Брестского (1732 год).
В настоящее время село это принадлежит нескольким владельцам, а именно – Григорию Заверухе (правосл.), а также Каминским – Феликсу, Брупону и Гилярию (катол.).
По словам приходского летописца, название села Трояновка, по рассказам старожилов, происходит от того, что некогда здесь стояло три хаты. Такое пояснение очень натянуто.
Древнее и новое кладбище находятся за селом на возвышенном месте. На древнем кладбище осталось только два креста: над могилами приходского священника и его родственников, а от других и следов нет. Новое кладбище образовалось на месте церковного погоста, так как старая церковь в 1881 году была снята, а на месте престола поставлен на каменный фундамент крест, обнесенный деревянной оградой. Кладбище это обведено земляным валом. Эта старая церковь была построена в 1779 году на средство прихожан, была деревянная, на каменном фундаменте, маловместительная.
В селе нынешняя церковь во имя Рождества Пресвятой Богородицы. Постройкой начата в 1875 году, а закончена в 1879 году на средства прихожан, по плану Епархального архитектора Раструханова мастерем Осташевским. Освящена 6 ноября 1879 года. Постройка обошлась в 6000 рублей, да еще нараскраску церкви и установку старого иконостаса 400 рублей. Хлеб рабочим выдавался зерном крестьянами.
В 1884 году с северной стороны приделано крыльцо, а в 1887 году с западной стороны – стеклянное крыльцо. В 1892 году устроен новый позолоченный иконостас. Церковь деревянная на каменном фундаменте, построена с высококачественной сосны и все скреплено гвоздями из дерева. Совместно с колокольнею, крестообразна, однокупольна, крыта жестью, внутри и снаружи окрашена маслеными красками, обширна. Имеет в ширину и высоту по 20 аршин и в длину 10 аршин, а колокольня в высоту 28 аршин и в ширину и длину по 5 аршин.
Колоколов 5: первый вес 25 фунтов, второй 1 пуд, третий 15 фунтов и остальные по 20 фунтов. Окон в храме 12 в два яруса с железными решетками. Земля возле церкви в трех кусках.
Причть священника 300 рублей и псаломщика 50 руб. Для священника дом о 5 комнатах старый, исправлен в 1882 году».
Далі Н. І. Теодорович описує про школу і село: «Церковно-приходская школа существует с 1886 года, помещается в общественном доме, построенном крестьянами при пособии в 50 рублей от Училищного Сонета, с содержанием от прихожан в 65 рублей, из коих 40 рублей учителю, 15 рублей на отопление и 10 рублей на учебное пособие и ремонт.
В 1895 году учеников было 37 мальчиков и 3 девочки. По данным за 1895 год дворов в селе Трояновка 84. Земельный надел крестьянский составляет 3 десятины на двор. В селе 4 пасеки, 2 водяные мельницы и одна ветреная».
За іншими даними в 1887 році проживало 612 чоловік. У селі традиційно культивувалося ткацтво. Тут мешкали і працювали 30 ткачів. Я добре пам’ятаю ще багатьох людей, які ткали полотна, рядна, мішковину і т. п.
Далі буде