Це про Валентину Олександрівну Романович, голову Товариства Червоного Хреста у нашій громаді, члена президії відокремленого підрозділу організації ветеранів України Теофіпольської територіальної громади, господині клубу за інтересами «Скарбниця» Теофіпольського Центру культури та дозвілля. Бо досвідчена, мудра, але проста, щира, відкрита до спілкування. Навряд чи знайдеться в нашій громаді людина, яка б з таким ентузіазмом, з таким оптимізмом займається громадською роботою. Але інакше вона просто не може.
- Я все життя з людьми, в гущі подій, - каже, - ніколи не замикаюсь у собі, не ставлю на перший план особисті проблеми. Коли вирішила щось зробити для людей, коли мене кудись запрошують, я кидаю все, кидаю домашню роботу і біжу. Інакше я просто не живу. Коли відчуваю, що я потрібна людям, я все можу, я літаю на крилах.
Валентина Олександрівна народилася та виросла у Теофіполі. Дуже любить рідне містечко, пам'ятає всі його куточки ще до активної забудови у 70-80-их роках. Пам'ятає дуже багато людей, які працювали тут, були непересічними особистостями, творили історію району. Звісно, найтепліші спогади про районну лікарню, її тодішніх керівників, колектив, адже після закінчення Хмельницького медичного училища прийшла сюди працювати. Була медсестрою в гінекології, хірургії, була активною учасницею художньої самодіяльності лікарні. Тут її помітили, запропонували очолити районну організацію Товариства Червоного Хреста. Це вже було великим визнанням.
- Я з головою поринула в цю роботу,- продовжує, - адже принципи діяльності цієї гуманітарної, добровільної організації – надання гуманітарної допомоги під час збройних конфліктів та в мирний час, забезпечення допомоги найбільш вразливим верствам населення – співзвучні з моїми цінностями. Це милосердя, допомога знедоленим, безкорисливість, служіння людям. Пишаюся тим, що разом з такими прекрасними людьми, як тодішній керівник району Василь Корнійович Шуляк, директор СТОВ «Святець» Василь Васильович Мастій нам вдалося відкрити у Святці Червонохресну лікарню. Що вона працювала 20 років, медичну допомогу, лікування тут отримали тисячі простих людей. Пишаюся, що разом з освітянами ми провели багато цікавих районних змагань, заходів, сільських вечорів відпочинку. Ми вшановували простих трудівників, бо людям потрібно, щоб їх гідно оцінили, щоб про них просто згадали. Пишаюся, що у Волиця-Польовій впродовж 15 років працював медико-соціальний центр реабілітації.
За свою активну діяльність в Товаристві Валентина Олександрівна має найвищу нагороду – «Почесну відзнаку Товариства Червоного Хреста України». Також єдиній на Теофіпольщині їй присвоєне звання «Заслужений працівник охорони здоров'я України».
Але час йшов, чомусь змінювалися соціальні державні орієнтири. У 2018 році фінансування Святецької Червонохресної лікарні та Волиця-Полівського центру припинилося. До цього часу це залишається для неї болючою темою. Приміщення пустує, руйнується. А чому б тут не облаштувати ковідне відділення? Адже скільки людей померли від цієї хвороби вдома!
- А тепер триває ця страшна війна, - не може змиритися з цією трагедією, - мене болить душа, що можемо, те робимо для підтримки наших доблесних захисників. Підтримуємо, вшановуємо волонтерів, тобто, разом вносимо і свою частку у нашу перемогу.
З її ініціативи був створений клуб для людей поважного віку «Скарбниця». В проведення кожного заходу вона вкладає свою душу, шукає нові форми роботи, залучає нових людей. Кожний захід наповнений прекрасними миттєвостями, відчуттями насолоди життям.
23 липня Валентина Олександрівна відзначатиме свій день народження. Хочеться побажати її міцного здоров'я, ще багато-багато енергії, добра та любові. І, головне, ще довго-довго не втрачати радості від життя. Бо все-таки, навіть у пору осені – воно завжди прекрасне.
Галина Тебенько