2 червня, у четвер, Теофіпольщина попрощалася із загиблим захисником України, механіком-водієм медичного пункту механізованого батальйону в/ч А1008 Богданом Вікторовичем Колісецьким з Турівки. Йому було лише 19 років. Рік тому хлопець був призваний на строкову службу, а минулої осені підписав контракт на службу в Збройних Силах України.

Загинув 26 травня в районі населеного пункту Довгеньке Ізюмського району Харківської області під час ворожого обстрілу при виконанні бойового завдання.

Страшне горе увірвалося в родину батька, учасника АТО, бійця ЗСУ Віктора Миколайовича Пасічника, бабусі та дідуся Любові Андріївни та Миколи Вікторовича Пасічників. Народився Богдан 2 січня 2003 року, вчився у Турівській ЗОШ І-ІІ ступенів, далі в Денисівській ЗОШ І-ІІ ступенів, закінчив Тео­фіпольський ПАПЛ. Ріс хлопець спокійним, добрим, нікому не зробив зла, нікому не нашкодив, допомагав бабусі та дідусеві, турбувався про менших сестричок Діану та Віку. Призвався в армію, перейшов на контракт, а тут і війна почалася. Ось і все його життя.

26 травня перервався з Богданом зв’язок. Не знаходила Любов Андріївна собі місця, чекала, щоб дав про себе знати. В середу, 1 червня, набрала його номер, пішов виклик. Озвалась незнайома людина, сказала, що з Рівненщини, родичка загиблого 33-річного бійця, Богданового побратима. Повідомила, що загинули вони разом. Отак і знайшли його.

Як везли тіло Богдана 2 червня з моргу Теофіпольської багатопрофільної лікарні, по вулиці Заводській люди з квітами стояли на колінах, зі сльозами на очах проводжали хлопця в останню путь. Такий самий живий коридор вишикувався біля селища цукрового заводу по дорозі на Турівку.

Дуже багато людей зустрічали похоронну процесію в Турівці, і односельці, і жителі навколишніх сіл та Теофіполя. Всі плакали, бо через війну, через російську агресію обірвалося молоде життя. Як з цим можна змиритися!

З передової прибули на похорон батько Богдана Віктор Пасічник та його рідний брат Тарас. Від початку села до старого кладовища, до пам’ятного знаку загиблим землякам у роки Другої світової війни, де відбувся траурний мітинг, бійці роти охорони 8 відділу Хмельницького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки несли українські прапори та домовину. Молоді хлопці несли коровай та гільце, у всіх краялася душа.

З словами щирої скорботи до присутніх звернулися Теофіполь­ський селищний голова Михайло Тененев, староста Лідихівського старостату Антоніна Гуменюк, начальник 8 відділу Хмельницького РТЦК та СП підполковник Василь Кубін. Разом закликали берегти пам’ять про Богдана, бо він віддав своє життя за Незалежність України, за нашу свободу. І ніколи не буде прощення ворогам, які принесли на українську землю смерть.

Священники Україн­ської Православної Церкви відправили панахиду за загиблим. Прозвучав військовий салют. Вічна слава Героям! Смерть ворогам! Слава Збройним Силам України!

А.Джус