Поштовий експеримент:

погляд з іншого боку

Ми вже писали про негативну оцінку жителями Теофіпольської громади, а це 39 сіл, роботи пересувних відділень поштового зв’язку, запроваджених з 1 грудня минулого року. Бо ж люди вважають, що поштові послуги мають бути доступними та зручними, як, до речі, було до цього нововведення, а не навпаки – створювати їм труднощі та незручності.
Нагадаємо, що поштова реформа, або поштовий експеримент (інакше й не назвеш), розпочався у 2018 році у Чернігівській області. Так само від нього потерпали жителі сіл, де населення було менше, ніж 1200 чоловік, і там були закриті стаціонарні поштові відділення. Так само люди обурювалися, зверталися до обласної дирекції Укрпошти, але ж ніхто нікого не слухав, все ж йшло зверху, реформу впроваджували далі, на території інших областей. З достовірних джерел відомо, що керівники обласних дирекцій за це отримували величезні премії, в 500 тисяч гривень. А листоноша в стаціонарному відділенні, працюючи на 0,5 ставки, отримує чистими 2500 гривень. Що ж то в нас за така держава?

Отож, з 1 грудня на Теофіпольщині були закриті стаціонарні відділення поштового зв’язку у Воронівцях, Лисогірці, Кунчі, Турівці, Бережинцях, Лідихівці, Поляховій, Кузьминцях, Волиці, Волиця-Польовій, Олійниках, Борщівці, Гаврилівці та Строках. Листоноші залишилися лише в Поляховій, Олійниках-Колках та Вовківцях. З 1 грудня люди відчули всі недоліки роботи пересувних відділень і те, наскільки складно й незручно стало отримувати поштові послуги. Якщо узагальнити: у грудні 2021 року графіки порушувалися, люди мерзли, в черзі треба було стояти 2-3 години, періодичні видання не доставлялися, скидали все на одну купу, передплатники вчасно не отримували газети та журнали або їх не вистачало, передплата не проводилася, бо на це просто вже не було часу. Звісно, люди були незадоволені, були і матюки, і прокльони. То в чому сенс поштової реформи, від якої людям лише гірше?

Але подивимося на проблему з іншої сторони. Чи винні в чомусь працівники пересувних відділень поштового зв’язку? Навіть після того, як внаслідок запровадження ПВПЗ впав тираж нашої газети (бо більшість людей передплату відкладали на грудень, а в грудні її не проводили), справедливо визнаю – вони ні в чому не винні. Адже працюють в екстремальних умовах, погодилися працювати від безвиході, бо нема роботи, а треба якось виживати. Отож, працюють п’ять днів на тиждень, робочий день розпочинається до восьмої ранку, адже щодня в 7.30 вже приїжджає машина з Хмельницького, треба отримати гроші – пенсії, перекази, субсидії, все треба перелічити, скласти відомості. На це треба затратити приблизно години. Ще треба розібрати газети, журнали, отримати товари. І треба дуже поспішати, аби дотриматися графіку, на жаль, вкластися в нього було неможливо, особливо на Білогірщині та Ізяславщині. То ж приїжджають із-запізненням через об’єктивні причини. От приїжджає відділення у село, де проживає 500 чоловік, раз на тиждень. Чекає вже тут до 100 людей, стоять в черзі, сваряться, сердяться, переважно це старші люди. У колишньому приміщенні стаціонарного відділення, звісно, холодно, та й інші приміщення, якими дозволили користуватися старости, не опалюються. То ж мерзнуть і люди, і поштовики. Чи можна за 2-3 години обслужити 100 чоловік? Ні, це фізично неможливо. Люди прийшли заплатити комунальні платежі, треба прийняти готівку, виписати квитанцію, внести у відомість. На одну людину треба затратити 10-15 хвилин. Послуги надає і завідувач відділення, і листоноша. В грудні листоноші майже не розвозили пенсії, субсидії, не доставляли періодику, бо не знали, хто де живе. У січні це вже поступово налагоджується. Але є села, де автомобіль відділення стоїть на дорозі, і тут, надворі, надаються поштові послуги. І якщо навіть кілька градусів тепла, у поштовиків відмерзають руки й ноги. Обідають на ходу, бо перерва на обід не передбачена. Щодня відділення має обслужити 2-3 села, зазвичай до кінця робочого дня справитися не можна. А як повернулися у Теофіполь, у центральне відділення, треба ще затратити зо дві години, аби скласти касовий звіт, розписати призначення коштів по кодах, по передплаті, по марках. Додому можуть повернутися і о восьмій вечора, і о десятій, і вночі. Бо треба з усім справитися. А як у грудні захворіли 12 людей на коронавірус, то ще не заробили, а на лікування потратили свої гроші, хто 8 тисяч гривень, а хто 30 тисяч. А яка ж заробітна плата? Начальник відділення отримує 6 500 гривень чистими, листоноша – 6000 гривень, водій трохи більше 7 000 гривень. Тож повторюю, що поштовики через безвихідь погоджуються на такі умови праці, дехто тримається з останнього, дехто й розраховується.
Чомусь так виходить, що всі реформи в Україні запроваджуються не знати для кого, але точно не для простих сільських людей. Медична реформа знищує сільську медицину, реформа децентралізації знищує село, бо ж люди нікому не потрібні, потрібна лише земля. До всього додалася ще й поштова реформа.

Галина Тебенько