Все життя

з футболом

У другу суботу вересня в Україні відзначається День фізичної культури та спорту. Є на нашій Теофіпольщині чимало ентузіастів спортивного руху, які внесли вагомий внесок у розвиток фізичної культури та спорту, постійно пропагували здоровий спосіб життя, були наставниками для молоді. І до сьогодні вони залишаються в строю. Тож наша розповідь про одного з них – про Бориса Пісоцького з Теофіполя, вирізняє якого щира відданість улюбленому виду спорту – футболу. А проніс її він через все життя.
Народився Борис Вікторович у селі Олександрівка Городоцького району. Навчаючись у Сатанівській середній школі, займався легкою атлетикою, футболом. Брав участь у районних змаганнях школярів з легкої атлетики з бігу та стрибків, був чемпіоном району з стрибків у висоту.

- Та найбільше моя душа лежала до футболу, - розказує, - моїм кумиром був славетний Віктор Старухін,знаменитий у 70-их роках нападаючий донецького «Шахтаря». Я знав напам’ять склади команд найпопулярніших футбольних клубів 1972 року – «Динамо» Київ, «Зоря» Ворошиловград, «Арарат» Єреван, «Шахтар» Донецьк, пам’ятаю їх і донині. До армії я працював у Краматорську, на машинобудівному заводі, грав за міську команду “Прапор” на чемпіонаті Донецької області з футболу у другій групі. І була тоді в нас товариська гра з «Шахтарем». Я грав проти Старухіна! Звісно, ми програли, але це було неймовірно. Довго я зберігав фото з Старухіним після матчу, і воно в мене десь пропало, так мені шкода. І в армії я грав у футбол, служив у ракетних військах стратегічного призначення, наша команда перемогла на першості дивізії. Після армії працював у Хмельницькому, на заводі «Термопластавтомат», тренувався, грав за збірну підприємства. З футболом я просто не розставався.
У 1988 році, коли формувалася «Іскра», талановитого захисника запросили у команду. Тож так потрапив у Теофіполь. Працював у «Сільгосптехніці» на станції технічного обслуговування. Часом навіть доводилося тікати з роботи на тренування та ігри. А далі запросив його великий фанат футболу Петро Іванович Довганюк на цукровий завод, у ДЮСШ «Колос» тренувати дитячу футбольну команду. Про цей час згадує з теплотою, робота приносила задоволення, були хороші результати. Згодом деякий час працював директором ДСТ «Колос», це вже була організаторська робота, та з футболом не поривав. Оскільки підросла молода зміна, як Віктор Михальчук, Ігор Марченко, Ігор Шишкін, був тренером «Іскри», брав участь у суддівстві, організовував змагання та турніри. І коли став приватним підприємцем, а це була дуже важка робота, чи не щодня треба було виїздити на базари, знаходив час для улюбленого заняття. Бо ж став виступати за команду ветеранів «Іскри». Хоч постійне фізичне навантаження дало про себе знати, переніс дві складні операції по заміні тазостегнових суглобів, і тепер продовжує грати у футбол.
- Що мені це дає? – продовжує, - це неймовірне відчуття, це драйв, коли ти виходиш на поле, виконуєш свою функцію в команді, а лінія захисту має дуже відповідальні обов’язки, коли команда перемагає, навіть коли програє… Це відчуття причетності до чогось справді важливого, відчуття повноцінності життя. Я завжди вболівав за розвиток дитячо-юнацького футболу у нашому районі, адже крім фізичного загартування, футбол формує такі якості як самодисципліна, товариськість, надійність, сумлінність, підвищує самооцінку. Я дуже радий, що в Теофіполі працюють два футбольні майданчики зі штучним покриттям, це дає можливість тут тренуватися, проводити матчі в осінньо-зимовий період. Хочеться вірити, що такі майданчики з’являться і в найбільших селах нашої громади. Тож закликаю талановитих та кмітливих хлопчиків займатися футболом, ставати сильними, сміливими та спритними, вести здоровий спосіб життя. Прекрасно, що вже кілька років, як відродилася наша «Іскра», я знову трохи її тренував. Виступає чудово – здобула Кубок області, у чемпіонаті області посідає перше місце у своїй підгрупі. А в переддень нашого професійного свята хочу привітати всіх, хто своє життя присвятив розвитку спорту та фізичної культури в нашому районі, а тепер громаді. Моє особливе шанування – Олексію Голодризі, Віктору Лебединському, Володимиру Николюку, Віктору Михальчуку, Борису Борисевичу, Ігорю Шишкіну, Михайлу Параїлу, Василю Сторожуку, Олександру Соботюку, всім моїм футбольним соратникам.
Отож, на початку вересня Борис Вікторович святкує два свята – День підприємця та День фізичної культури та спорту. До речі, як підприємця, його знає чи не вся громада, відгуки – найкращі. Бо привітний, доброзичливий, щирий та щедрий, з повагою ставиться до людей. Нам залишається ж побажати йому всього найкращого – найперше, здоров’я, достатку, родинного тепла та щастя, миру та спокою на душі. Все це він заслужив.
Галина Тебенько