Дожити до 100-літнього ювілею

Літа, літа,
Як та біла птаха,
Летять. Летять
В небесну голубінь
В доріжну далечінь.
Вперед поглянеш – недосяжно. Назад оглянешся – рукою подати. І одне, і друге промайне, як не легеньким вітерцем, то громовицею. І три, і тридцять, і цілих дев’яносто. Промайнули вони і в нашої улюбленої газети – районки. Та шматочок різноголосої історії вона вихопила і надовго залишила на своїх сторінках. Пекучо-болюче розкуркулювання, історичний голодомор, страхіття пекельної війни, побудову комунізму. А тепер про «Життя Теофіпольщини» - своє, вільне, розмаїте, багатогранне.

В урочисті, щирій, теплій атмосфері відсвяткувала наша районка свій 90- річний ювілей. Піднесений настрій. Багато запрошених. Колишні працівники редакції, ветерани, депутати, їх представники, з області також, герої, дописувачі. Дуже прикрасив свято хор ветеранів. І я – самий звичайний, маленький читач улюбленої газети і, напевно, активний дописувач, коли запросили. Теплі слова, квіти, подарунки, спогади, щирі побажання і навіть легенькі застереження, мовляв, з нами обережно, бо можем і не підписати. Я була дуже зворушена цим запрошенням. Але «Життя Теофіпольщини» гарною, світлою смугою вписалося в моє особисте життя. Через газету я познайомилася з багатьма хорошими, щирими друзями. То є Віра Пухніченко, Світлана Кислюк, Валетина Романович, Володимир Лукаревський, Петро Головацький, який благословив мене на видання моєї першої збірочки «Татова хата», Андрій Рудюк, який благословив мене на перший допис, Володимир Іванович Блюсюк – велика, мудра Людина, архітектор, художник, дописувач нашої газети зі Львова. Також львівський поет Микола Євгенович Петренко, що подарував мені з автографом три своїх сбірки поезій. Кременецька «Просвіта», яка також подарувала збірку поезій і прози «Ломикамінь». З задоволенням читаю подаровану автором збірку військово-патріотичних віршів учасника АТО, афганця Богдана Березюка «Вставай, народе України». І багато читачів, які завжди мене вітаютьз новим твором на сторінках газети. Ось такі дорогі друзі, що комусь і не снилось.
Сердечно дякую Людині великої душі, мудрості, добропорядності, редактору газети Галині Володимирівні Тебенько, яка дуже тепло повідала на святі, як про мене, так і про мою творчість.
Писати я почала зразу ж після школи. Багато писала тоді, як пасла корову. Мене надихало все: чарівна природа, мила Україна, працьовиті люди-колгоспники, замучені, але такі щирі, співучі, і, звичайно, кохання, не дуже прихильна доля трішки зігнула мене, але не зламала. Буду пробувати писати ще. Чи вийде? Оцінювати тобі, читачу.
А Галині Володимирівні і колективу газети бажаю наснаги, мудрості, удачі, успіхів. Щирих спонсорів, купу передплатників, при міцному здоров’ї твердо прийти і зустріти 100 літній ювілей!
Щиро Галина Журба,
село Новоставці