П’ятдесят років з улюбленою газетою

14 червня ц.р. виповнилося 90 років з дня виходу у світ першого номера районної газети, яка тоді називалась «Ленінським шляхом», пізніше «Червоною зіркою», а зараз «Життям Теофіпольщини». Цього року з нагоди ювілейної дати відбулося урочисте зібрання теперішніх і колишніх творців часопису, її дописувачів, передплатників, читачів. Шкодую, що через проблеми із здоров’ям мені не вдалося побувати на урочистостях, а тому хочу висловити свої думки про нашу газету.
У селище Теофіполь я прибув 20 серпня 1970 року по направленню на роботу в райком партії на посаду завідуючого оргвідділом. У той час редакція газети займала одну кімнату в приміщенні райкому партії, люди працювали у тісноті день і ніч. З редактором газети Вадимом Шептицьким( хай земля її буде пухом) я познайомилася ще у 1959 році у поїзді «Тернопіль-Львів», коли після служби в армії віз документи для вступу у Львівський університет на факультет журналістики. В купе, в якому я їхав, перебувало кілька студентів університету, в т.ч. Вадим Петрович. Я у військовій формі. Зав’язалася розмова, познайомились, виявилося, що ми з ним земляки із Білогірщини. Я тоді не пройшов по конкурсу в університет, тому, що у моїй папці було лише кілька вирізок із газет із моїми матеріалами, а треба було їх кілька десятків, або працювати в якійсь редакції.

Коли ж я по приїзді у Теофіполь поселився у надану мені квартиру, як тоді казали у райкомівському будинку, то виявилось, що у тому ж під’їзді живе сім’я Шептицьких, а Вадим Петрович, колишній студент університету, тепер редактор районної газети. З того часу наші сім’ї дружили, а я ближче познайомився із редактором, проблемами газети,журналістів.
Вадим Петрович виявився грамотним, високоосвіченим, вимогливим керівником, багато уваги приділяв підготовці кадрів, їх навчанню та вихованню, був до них справедливим. При його допомозі в редакції виросли досвідчені газетярі, знавці своєї справи Михайло Червоний, Валентин Дузяк, Лідія Пейда, Людмила Довганюк, Андрій Рудюк, Володимир Рубашевський, Тадеуш Островський та ін. Завдяки їм і великому активу дописувачів газета виходила і виходить цікавою, правдивою, мала і має великий тираж.
На той час Теофіпольський та Білогірський райони по багатьох показниках пасли задніх в області, особливо в рослинництві, часто піддавались критиці. Тодішньому керівництву району (Приймак, Косенко) доводилось багато трудитись, щоб поступово поліпшити показники господарювання. Великі вимоги ставились і перед творчим колективом районки. В кожному номері газети були критичні матеріали з колгоспів, бригад, ферм, на які керівники господарств, секретарі партійних організацій змушені були у стислі строки виправляти недоліки та інформувати редакцію. Часто на цю критику реагував райком партії, а тому керівники господарств боялись попадатись на шпальти газети, старались працювати краще. Плідно працювали у цьому напрямку зав.сільгоспвідділом Михайло Червоний та журналіст Володимир Рубашевський.
Після обрання мене секретарем, а пізніше другим секретарем райкому партії, я опікувався промисловістю, торгівлею, побутом, а особливо будівництвом. Треба сказати, що коли я приїхав у Теофіполь, тут було лише кілька двоповерхових будинків. З приходом нового керівництва району( Рев’якін, Каштан) на Теофіпольщині значно зросли темпи будівництва житла, шкіл, об’єктів торгівлі, побуту, медицини, культури. Газета «Червона зірка» систематично висвітлювала на своїх сторінках хід спорудження об’єктів, недоліки у цій справі. А писати було про що. Теофіполь, села мінялися на очах. У цей час перебралася у новозбудоване приміщення і редакція районної газети та друкарня.
Особливо багато матеріалів друкувалось у газеті про спорудження цукрового заводу. Я там був майже кожного дня, оскільки був начальником партійного штабу цього гіганта. Постійно там працював і журналіст нашої газети Павло Пасєка. Його статі, матеріали рейдових бригад про хід спорудження підприємства були майже в кожному номері газети. Часто вони друкувались і в обласних часописах. В них були і хід будівництва, і критика, і похвала кращим будівельникам. По них можна писати історію спорудження заводу.
Наполеглива праця керівників, усього населення, особливо в питаннях зміцнення кадрів, підвищення їх відповідальності за доручену справу, запровадження у виробництво досягнень науки і техніки сприяли тому, що район став одним із кращих в області у розвитку сільськогосподарського виробництва, промисловості і будівництва. До нас їздили делегації із інших районів, області,вивчати передовий до-свід. Тут проводились обласні та республіканські семінари.
Величезну долю у перебудову району вклав Василь Шуляк ( світла йому пам’ять). У цих досягненнях великий вклад і районної газети, на сторінках якої часто піддавались критиці керівники різних рангів, висвітлювався передовий досвід господарювання, що сприяло покращенню справ. На критичні статті у газеті реагували керівники районних установ і організацій, оперативно впливали на ліквідацію недоліків.
В роки незалежності України особливої подяки заслуговує колектив , який очолює Галина Тебенько, який докладає багато зусиль для реформування газети, а головне – не втратили всього того, що було надбано журналістами-попередниками. Газета залишилась цікавою для передплатників,має багато дописувачів, і , як наслідок, великий тираж. Маленький теперішній колектив редакції постійно інформує нас про життя громади, захищає інтереси громади, не боїться критикувати владу, якщо вона не дотримується обіцянок, порушує закони.
Всі ми були свідками виступів газети проти намірів безгосподарського закриття багатьох шкіл селищною радою. Слід так і триматися далі.
Мої побажання редакції. Не так давно ми увійшли до складу новоутвореного Хмельницького району. Проте з часу виборів більшість нашого населення не знає, кого там обрали головою ради, хто голова адміністрації, які утворенні відділи, хто їх очолює, який затверджено бюджет, на що спрямовуються кошти, які питання розглядаються на сесіях ради, засіданнях виконкому, тощо… Складається враження, що районна рада у підпіллі.
Про неї ні слова не написано в газеті «Подільські вісті», мовчить радіо «Поділля-центр». Було б добре, якби на сторінках нашої газети про це розповідали обрані нами депутати ради.
Газета в попередні роки розповідала нам про хід будівництва будинку культури. В даний час там тихо, мовчить і селищна рада. Невідоме її ставлення до цієї історичної будови. Цей рік держава виділяє кошти на ремонт і відбудову пам’яток старовини. Це добре. Наша «історична будова» споруджується більше 30 років.
Тим часом в селищі більше 5 тис.(без цукрового заводу) населення немає де відпочити, повеселитись, взяти участь у гуртках. Особливо страждає молодь. А влада
всіх рівнів не вживає заходів. Тому про це треба писати, говорити, стукати у владні двері аж до самого президента.
П’ятдесят років я передплачую і читаю в першу чергу любиму газету «Життя Теофіпольщини». Від щирого серця вітаю теперішню редакцію та колишніх творців часопису, всіх нас із ювілеєм газети. Бажаю всім нам довгих років життя,благополуччя, процвітання.
Аркадій Медвідь, пенсіонер