Надрукувати
Категорія: № 5 від 04.02.2021 року
Перегляди: 269

4 лютого Надії Олександрівні та Володимиру Никандровичу Лавренюкам з Лідихівки виповнилося по 80 років. Народилися в один день, вчилися в одному класі, дружили та ще й поєднали свої долі. Прожили своє життя у невтомній праці, в турботах про родину, у злагоді, повазі та любові. Тож ціну свого щастя знають – дорожити одне одним, любити життя, завжди залишатися людьми.

У своїй затишній, по-сучасному облаштованій оселі, а живе з ними старша донька Людмила, зять Микола, онук Саша, згадують прожите та пережите. Володимир Никандрович народився в багатодітній родині, як було йому 11 років, помер батько. Старші сестри роз'їхалися, хлопець зостався коло матері, треба було бути за господаря. В Лідихівці закінчив 4 класи, далі ходив в Турівку, де була семирічка, у восьмий клас ходив в Теофіпольську середню школу. З 13 років літом вже був їздовим на фермі. Та більше вчитися не міг, треба було заробляти гроші. Навчився грати на гармошці, призначили його завідуючим сільським клубом.

Та розумів Володимир, що треба було здобувати спеціальність. Рік провчився в Коров'єнському  профтехучилищі на тракториста. Відтоді, до самої пенсії, сорок один рік проробив механізатором у місцевому господарстві.

Натрудилася за своє життя і Надія Олександрівна, що там казати. Адже після семи класів пішла на ферму, спочатку була телятницею, а далі 20 років дояркою.

Як вийшов Володимир Никандрович на пенсію, купив собі старенького тракторця, Т-40. Відремонтував, поробив собі інвентар, все на городі ним робить. Перше, як менше на селі було техніки, ще й людей слухав.  Все життя звик трудитися, як буде сидіти, треба ворушитися, поратися в господарстві. Ще ж верткий, спритний, і не скажеш, що вже 80.

А що довелося пережити всій родині: як було онучці Тані 18, потрапила в аварію, пошкодила ногу, прогноз був невтішний. Було це ще в 2008 році. На лікування в Києві потрібно було 60 тисяч гривень, це були страшні гроші. Донька Людмила, мама, взяла кредит, їздила на заробітки в Росію. Слава Богу, що трапився їм такий лікар, вилікував Таню, гроші за лікування заплатили лише в касу. І тепер у неї все добре, живе у Хмельницькому, вийшла заміж, має власну справу, вона перукар-стиліст. А як нагризлися за онука Сашу! Пішов у 2015 році в армію, хоч вчився у Львові в університеті на юридичному факультеті. Рятував товаришів, у його руці розірвалася граната, відірвала кілька пальців, пошкодила кисть, отримав контузію. Скільки лікувався, проходив реабілітацію, але ж здоров'я не таке, як було. А йому ж ось 2 лютого виповнилося лише 26 років.

Що залишається до цього додати: хай Надія Олександрівна та Володимир Никандрович зустрінуть ще не одну свою весну, хай для них ще довго співає соловейко, хай ще довго дарують родині та людям своє душевне тепло, щирість та мудрість.

Галина Тебенько

 

4 лютого наші найкращі на світі батьки Надія Олександрівна та Володимир Никандрович Лавренюки з Лідихівки святкують 80-річчя з дня народження. Зичимо їм усього найкращого та посилаємо їм такі рядочки:

Спасибі вам тато, за щедре тепло,
За людяність вашу, безмежне добро,
За руки робочі, безсонні ті ночі
За те що зростили, за хліб на столі
Хай Бог вам здоров’я та силу дає,
Зозуля сто літ вам в гаю накує.

 

Спасибі мамо, що живете на світі,
За добре серце, за очі привітні,
За руки такі роботящі, невтомні,
За душу чутливу, турботу і поміч,
За добрі поради, безсоннії ночі.
Дякуєм Богу, що завжди ви поруч.
Бажаєм здоров'я міцного довіку,
Щастя і радості повнії ріки,
Берег спокою нехай зігріває,
А горе завжди стороною минає.

Доньки Людмила та Алла з сім'ями