ФРОНТОВІ І МИРНІ ДНІ ГОЛУБА

Василь Голуб мешкає в селі Гаврилівка. Живе-поживає, у щоденній праці успіхи пожинає. Трудиться чоловік у домашньому підсобному господарстві: утримує коня, корову, пару свиней, кільканадцять курей і качок. Отож є біля чого побігати у клопотах щоденно від раннього ранку й до пізнього вечора.
Тому й не дивно, що в день мого візиту до Гаврилівки я застав Василя Борисовича на сільському пасовищі, де він, як мовиться, чатував свою череду, бо настала його черга пасти громадське стадо. Оскільки серпнева спека і невгамовні ґедзі дошкуляли худобі, то вона поводила себе неспокійно і пастухові доводилось ганятися за тваринами з одного кінця пасовища в інший, аби зігнати їх до гурту.

Побачивши незнайомого йому чоловіка, В. Б. Голуб підійшов до мене захеканим, спітнілим. Спересердя, кинувши свого батога на землю, мовив:
- І то ж треба, щоб у такий спекотливо-пекельний день настала моя черга пасти худобу. Хоча б трішечки оті промені сонця охололи. А то й собі заманеться бездумно й безупинно ганятися разом з отією худобою… Ну, справжнісіньке пекло! Інакше й не придумаєш щось сказати у такій ситуації.
Познайомившись зі мною та взнавши про мету мого візиту – коротенько написати про колишнього воїна-інтернаціоналіста – Василь Борисович почав свою розповідь з того, що народився він у цьому селі 24 вересня 1967 року. Он уже й півстолітній ювілей відзначив кілька літ тому. Гучного застілля не скликав, але було людно. Бо ж має чоловік родичів, друзів, знайомих. Аякже, все так, як у толкових людей.
Звісно ж, у юнацьких літах, після закінчення вісьми класів Гаврилівської десятирічки, працював під час шкільних канікул на фермі місцевому колгоспі імені Островського. Одночасно хлопець готувався до вступу на навчання до сільськогосподарського технікуму. Кортіло Василеві стати ветфельдшером. І його мрія збулася: знайшов він той навчальний заклад аж на Сумщині, де й здобув професію ветеринарного фельдшера. А далі – робота за фахом у колгоспі рідної Гаврилівки. Василеві все це надто подобалося, особливо, коли бачив плоди своєї праці.
Треба сказати, що Василеві Голубу праця в тваринницькій галузі була звичною, бо ще в шкільні роки ходив він на ферму допомагати своїм батькам - Борисові Васильовичу і Любові Іванівні, котрі там трудились.
Праця працею, але треба комусь і ряди Збройних Сил СРСР поповнювати. Отак призовник з Гаврилівки Василь Голуб 12 травня 1986 року став рядовим армії, потрапивши в навчально-тренувальний підрозділ в м. Чирчик разом із Сергієм Зубовим, Адамом Чижем, Василем Пилип’юком з Теофіпольщини. Наші земляки здогадувались, що їх готують до бойових дій в Афганістані…
Здогадки стали дійсністю десь через місяць-півтора, коли Василь Голуб прибув в афганський Кабул.
- Саме в цьому місті ми проходили своєрідну адаптацію, - розповідає В. Б. Голуб. – Далі ми дислокувались у Шинданті, знову в Кабулі, потім - у місті Хайратон. Хоча ми рейдами на каравани не ходили, але нам вистачало служби на блокпостах. Однак, нашим караванам ми інколи ставали у пригоді, проводячи зачистку після боїв. Скажу відверто, що такі дії не для слабонервових. Краще б такого не бачити… Під час однієї з таких військових операцій я з кількома бійцями втрапили на замаскований душманами фугас, який вибухнув. Всі були поранені, окремі – в тому числі і я - отримали ще й контузію. Довелося з місяць лікуватися в санчастині. Слава Богові, що ніхто не загинув.
- Ой, всякого там було в тому Афгані, - продовжує Василь Борисович. – Краще б такого ніколи й ніде не траплялося. Бо ж гинув цвіт молодих-молодесеньких радянських хлопців, які воювали там, - не знаючи за кого і за що. Я не хочу, щоб нас, «афганців», хвалили, але розповісти про це варто хоча б скромно для того, аби наступні покоління знали: був такий час і було таке кровопролиття на далекій та чужій для нас землі.
І як тут не погодитися з В. Б. Голубом! Він тут правдивий на всі сто відсотків, а то й більше. Бо ж прослужив у воюючій ДРА майже два роки. Так що знає по чім грам свинцю!
Після служби в армії старший сержант Василь Голуб прибув до рідної Гаврилівки. Пішов працювати в місцеве агропідприємство ветфельдшером. Робота ладилась, появились, як і годиться, перші трудові успіхи. Це підбадьорювало юнака. І він вирішив ще вище підняти свій професійний рівень: вступив на заочне відділення Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту.
Непомітно збігли роки навчання. Василь Борисович продовжував працювати у Гаврилівці вже дипломованим ветеринарним лікарем. Для села в наш час, то це – справжній тобі скарб в особі людини. І односельчани з вдячністю відчули це.
Доречно відзначити, що колишній воїн-інтернаціоналіст має бойову нагороду – медаль «За заслуги ІІІ ступеня».
…Погомонівши зі мною, скромно розповівши про себе, Василь Борисович знову пішов клопотатися біля череди. Видно, що чоловік постійно дружить з елементарним життєвим порядком та виконавською людською дисципліною. Так воно було в Голуба і на фронті, так воно спостерігається і сьогодні в його мирних трудових днях. І нехай йому щастить, нехай все і скрізь вдається. Він цього вартий.