Шана  по  праці

Ох, ці роки… Біжать-пливуть невпинно, дуже швидко. Людьми старшого віку вони сприймаються по-різному. Найчастіше відгукуються добрими згадками про прожиті літа, зроблені справи. А ще навівають думку, що можна було досягти чогось більшого, кращого, але чомусь не встиг, чи не зумів.
На жаль, втраченого вже не наверстаєш.
Ветеран праці Володимир Сончик, який мешкає у Теофіполі, ще з дитячих літ бачив себе умілим пілотом. Адже на околиці райцентру довоєнної доби будувався військовий аеродром. Та гадки не мав, що майже все своє трудове життя присвятить шоферській справі. 44 роки водив вантажівку і був дуже задоволений своєю роботою. Навіть і нині горить бажанням сісти за кермо, бо руки так і тягнуться до «бублика». Та роки взяли своє. Ноги чомусь стали не дуже слухняними. Тому найбільшу розраду має у щоденних спілкуваннях із дружиною Євгенією Порфирівною. У парі вже 60 чудових літ. Хоча на долю подружжя випало чимало випробувань та, незважаючи ні на що, їх кохання витримало усе.

А оце якось у районну раду ветеранів завітав зять Володимира Миколайовича, Микола. Запросив мене, а також голову районної ветеранської організації Володимира Коберу, Антоніну Гаєвську, голову ревізійної комісії, прийти 21 липня до батьківської оселі. На це були об’єктивні причини – славний ювілей, 90 літ від дня народження. І ми, звичайно, не могли йому відмовити.
У цей день до ювіляра завітали і голова райдержадміністрації Олена Ковцун, представники депутата обласної ради, генерального директора ПП «Добрий хліб» Віктора Лебединського Тетяна Чернецька та Людмила Михальчук із запашним короваєм у руках, секретар Теофіпольської сільської ради Вадим Казмірчук, гурт самодіяльних артистів Кунчанського сільського будинку культури у складі голови первинної ветеранської організації Олександра Стучинського, Галини Патлай, художнього керівника та директора цього закладу культури Віктора Осадчука.
На адресу ювіляра звучали найтепліші слова привітань та найщиріші побажання. До сліз розчулили його й чудові пісні сільських аматорів сцени. Одержав іменинник, крім подарунків, Грамот і Подяк і матеріальну допомогу від голови районної ради Андрія Петринюка та голови фермерського господарства «Кунчанський» Володимира Пицюка. І, звичайно, було чимало квітів. Голова районної райради «Єдиний щит» Анатолій Стучинський подарував дружині винуватця торжества Євгенії Порфирівні розкішний букет троянд із 60 квіток, що символізував кількість років спільного подружнього життя.
- Це було щире кохання. З першого погляду. З першого і до нинішнього дня ми себе одне без одного не уявляємо, - говорить Євгенія Порфирівна. Гарно живемо. Люди хвалять нашу лебедину пару. Народилися діти – Анатолій і Оля. Збудували затишну простору оселю. Біля хати радує смачними плодами сад. Усього досягли спільною працею. Миром і сімейною дружбою, злагодою.

Діти гордяться своїми батьками. А як посходяться правнуки Злата і Дана, Даринка і Максимко, то обов’язково всідаються із прадідусем Володею. Просять одягнути жакет із нагородами за невтомну працю. І Володимир Миколайович розповідає їм за що удостоєний цих відзнак. Особливо пишається медаллю «Ветеран праці». Десятків зо два має Грамот та Подяк, одержував і грошові винагороди, і путівки на відпочинок.
Тепло відгукується про славного трудівника, дитину війни Володимира Миколайовича Сончика і колишній очільник господарства ім.Щорса Віктор Гомілко та колишній державтоавтоінспектор району Петро Казмірчук. Іменинник відзначався дисциплінованістю та акуратністю при водінні машини, досконало знав правила дорожнього руху, ніколи не порушував їх, а ще завжди був готовий прийти на допомогу іншим.
Не дивлячись на поважні літа, Володимир Миколайович має чудову пам’ять, він є гарним співбесідником. А ще – дотепний жартівник, вміє вчасно підкинути влучне слівце. Багато читає. Він, як і його рідня, великий шанувальник районного часопису «Життя Теофіпольщини». Ще у далекі 50-60- роки минулого століття на почесному місці лежали у хаті «Ленінський шлях» і «Червона зірка», нині цей багато ілюстрований тижневик. З нього ювіляр черпає всю інформацію про життя краю. Зізнається, що душа болить за долю села, яке так і не знаходить у нашому суспільстві уваги і підтримки.
Хочеться побажати ювіляру, щоб його життєве джерело ніколи не міліло. Доброго здоров’я, днів, насичених радістю і теплотою
Живіть ще довго, Володимире Миколайовичу!
Андрій Рудюк,
завідувач прес-центром районної ради ветеранів