Реванш диктатури

У своєму передсвятковому привітанні жителям Теофіпольщини в газеті «Життя Теофіпольщини» народний депутат України від 189 округу Олена Копанчук намалювала райдужні картини в діяльності теперішньої влади.
Але попахує волюнтаризмом (сприйняттям бажаного за дійсне) її заява, що « в цьому році ми побачили і відчули, що мир на нашій землі можливий і є великий прогрес в його досягненні». Тут зразу ж виникає питання. Що, може, окупанти перестали стріляти, може перестали вбивати наших військових і цивільних? Може, в місцях розведення в «сірих зонах» не хазяйнують окупанти? Чому влада готує нові відведення на межі розмежування, коли окупанти не виконують взятих зобов’язань і ми практично віддаємо їм свою територію?
В чому ви бачите прогрес та ще й «великий»? Чи, може, прогрес в тому, що путінські людолови зробили обмін «всіх на всіх»? Адже їм нічого не вартує наловити нових бранців.
Правда, є прогрес у запопадливості перед катом народів Путіним, за яким зачекався Гаагський трибунал. Бажання «подивитись йому в очі» нічого не дало.

Мені здається, що не зовсім етично було нашому Президенту вітати із святами убивцю більш як 13 тисяч наших людей. Адже і під час свят гинули наші герої.
На рахунок «прогресу в газових перемовинах» то, як кажуть, не смішіть мої підкови, бо там, як і в інших проблемних ситуаціях у спорах із Росією, влада зайняла проросійську позицію. В той час, коли Росія тягнула ситуацію з транзитом свого газу через Україну, Америка наклала санкції і призупинила будівництво Північного потоку. В тій ситуації Росія була в патовій ситуації, а Україна могла диктувати будь-які умови по транспортуванню газу через територію України. Але спрацювала запопадливість влади перед окупантом та проросійське лобі у владі. І держава втратила більше 10 мільярдів доларів, які міжнародні суди відсудили на користь України. Плата за транзит в кількості 60 млрд. куб.м газу з подальшим зменшенням не поверне втрачених мільярдів.
Потрібні ситуації і з поверненням в Росію свідка збитого «Боїнга» Цемаха, повернення наших моряків, «беркутівців», що вбивали людей на Майдані, та в багатьох інших проглядається московський слід.
Слід зауважити, що епоха бідності відійшла у минуле для «Слуг народу» депутатів та міністрів. Тарифи майже не змінились. В бюджеті багатомільярдна дірка. Війна не припинилась і вбитих наших героїв ще більше, ніж торік. Чиниться тиск на опозицію і патріотів. Почався наступ на свободу слова. Всі виборці, як обіцяли «Слуги народу», президентами не стали.
Щодо «унікальності» парламентської монобільшості, то пані Копанчук дійсно має рацію. Бо за всю історію українського парламентаризму ще такої моно- більшості не було. Такого різношерстого складу, такого професіоналізму, такої політичної культури, такого клятвовідступництва і такої відсутності патріотизму та моралі точно ще не було. Працюючи в турборежимі, вони часто не знали, за що голосують. Бо коли кореспонденти їх про це питали, вони взагалі не могли щось сказати. Тому їм часто забороняли ходити на публічні зібрання. Під час голосувань у спікерів були спеціально вивчені команди, коли голосувати за чи проти. Про ті халепи, в які втягуються «Слуги народу», вже ходять анекдоти, деякі з них вже стали постійними об’єктами для посміховиська.
Але іноді буває зовсім не смішно. Бо коли наймолодший депутат монобільшості, син відомого економіста і підприємця Усенка на одному із каналів заявив, що Україна сама спровокувала Росію на окупацію частини території через закон про мову. Бачите, панове Слуги, таке воно мале,а вже колаборант! Ну що ти йому скажеш, ще дитина! А ось за виступи депутата Євгена Шевченка на російському каналі один із найстаріших чільників «Слуг…» помахав пальцем і сказав «Ну! Ну!». Є у вас всякі, є такий, що колись палко любив дітей, є такий, що дуже любить дівчат. Всякі є.
Та коли говорити серйозно, то стає страшно, що народ довірив державу таким людям. Я бачив цей епізод, вираз обличчя цієї 25-річної людини, ні, там не було якогось сарказму чи може якогось артистизму. Ця людина в повному обсязі була впевнена, що бабуся, про яку йшла мова, в селі має елітного собаку за кількадесят тисяч, напевно його продасть, щоб розрахуватись за газ. Немає слів.
А чого варті більшість заяв Давида Арахамії, де він спростовує деякі зашквари заяложеними висловлюваннями: вирвано з контексту, не так зрозуміли, не те хотів сказати.
Є така примовка: влади і грошей завжди не вистачає.
Трубу прорвало, але наслідки деякі з’явились. Пішов глава офісу Президента Богдан. Єрмак – новий глава офісу говорить, що Богдан був класним спеціалістом, то чого пішов? Напевно через телефонне право. Чому не сидять ні Труба, ні Богдан? Напевно, що дзвінки були з офісу.
Конституційний суд заборонив Зеленському призначити директора ДБР. З’явилось т.в. (тимчасово виконуюча) і призначила заступником Бабікова, колишнього адвоката Януковича.
Тепер Бабіков має розслідувати справи Майдану. Ну як вам?! А конфлікт інтересів! Рідні Небесної Сотні проти такого рішення. Президент відмовив у зустрічі з рідними Небесної Сотні. Заява ексберкутіців, які повернулися до України, ніби то Майдан – державний переворот. Влада мовчить.
Як може бути реалізована законодавча ініціатива людей, коли Президент навіть не хоче зустрітись з людьми, рідні яких загинули від куль беркутівців, захищаючи свободу і державу, президентом якої він став?
Пані Копанчук, хотілось би вірити вам. Але факти вперта річ. Ваші колеги, чи тепер однопартійці, під час виборів клялись, що якщо когось спіймають на кнопкодавстві, то той відразу ж складає свої повноваження депутата. Говорять, що ви одна із перших це зробили. Чому ви збрехали, як деякі ваші колеги? Чому обманули народ і майже нічого не виконали із своїх обіцянок? Ви можете заперечити. А зняття депутатської недоторканості? Але і тут ви обманули. Бо за вашим законом все вирішує на 100 відсотків залежний від Зеленського Генеральний прокурор, який особисто вирішує, віддавати депутата під суд чи ні. А це нівелює всю депутатську недоторканість. Бо тут вже знайоме: своїм - право, а чужим - закон.
Таке саме значення вашого співавторства законопроекту, що надає добровольцям АТО статус учасника бойових дій. Бо при дальшому наступі в Україні проросійських сил і бездіяльності в цьому влади, а також переслідуванні учасників АТО і волонтерів владою, може скластись ситуація, що вони, добровольці, можуть бути визнані реваншистами в законі, як незаконні збройні формування.
Звичайно, хто значну частину свого життя і роботи провів під аплодисменти і сміх, дуже гостро реагує на критику. Але, якщо той, хто став Президентом, має на це реагувати по закону. Всі публічні особи підлягають оцінкам оточуючих.
Дуже гірко згадувати, як зовсім ще недавно було терміново, здається до якоїсь непам’ятної події, але дуже важливої для влади, була скликана пресконференція.
На ній були найвищі очільники влади: Президент, Генпрокурор та Міністр внутрішніх справ Всі майже в один голос заявили, що після титанічних зусиль слідчих МВС нарешті розкрито справу Шеремета і знайдено імовірних його вбивць. Після демонстрації з відеокамер, де облич не дуже можна було розрізнити, якихось незрозумілих розмов ні про що, схем ймовірних співпраць співучасників, почались виступи посадовців, починаючи з нижчих посад і крапку в усьому було поставлено, що злочинців знайдено і на них чекає справедливий суд. І, як слід було чекати, ними мали бути атовці і волонтери. Тепер, коли з цієї голосної справи получився «пшик», Президент сам заявив, що прокурорам доведеться вибачатись за те, що вони звинуватили цих людей, якщо не знайдуть більше доказів. Постає питання : а чому тільки прокурорам?
Не забарилась і нова справа. Тепер вже потерпілий сам Головнокомандуючий від двох жінок. Одна з них учасниця АТО, інша – волонтерка.
Зараз заявили про підозру Марусі Звіробій, а також Софії Федині.
Готується владою, а саме Міністром молоді і спорту, здається, закон “Про дезінформацію”. Я частково чув окремі статті. Напевно, я більше вже писати не зможу, бо попаду під кримінальну статтю. А в моєму віці, я переконаний, до кінця терміну не добуду, бо там, здається, до 5 років.
P. S. Реванш диктатури наступає!
Зіновій Андрійчук,
село Колісець