Погода
Теофіполь

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Категорія: № 11 від 12.03.2020 року

Гай гуде,


щира Масляна іде

В п’ятницю на масляному тижні було людно в актовій залі Волицької школи. Адже учасники художньої самодіяльності сільського будинку культури в цей день запропонували усім присутнім частково поринути в ще один чудовий народний звичай нашого народу – Масляну. Масляна символізує прихід весни та пробудження природи. Древні слов’яни відзначали «проводи зими» та початок весни і весняного землеробства. В цей день вшановували Сонце, яке несло тепло і пробуджувало природу, тому й готували жертовний хліб, схожий на небесне світило – млинець. В наш час сирна седмиця не має чіткої дати святкування, адже залежить від найголовнішого християнського свята – Великодня та передує семитижневому посту. Також у давнину це свято, яке йшло протягом тижня, мало ще одну назву «Колодій». Це було суто жіноче свято. Жінки весь цей тиждень справляли Колодія, зібравшись у корчмі.

Категорія: № 11 від 12.03.2020 року

Які ж круті ви,


серпантини долі…

 

А таки, мабуть, добре, що життєві шляхи незвідані чи просто втаємничені, тому після марних спроб бодай трішечки привідкрити завісу, котра ховає секрети майбуття, якось полегшено й водночас ніби приречено мовимо:
Та що там гадати? Так, певно, на роду написано. Бо ж який би «каламбур» був, якби до неприємних прогнозів екстрасенсів та різних ворожбитів ( щоправда, вони таких намагаються уникати) долучити ще нашу багату уяву і фантазію. Особливо вісімнадцятилітнім, коли їм залюбки дуже легко мріється.
Може, саме тоді, у жовтні 80-го, коли почав проходити курс молодого бійця у Такта-Базарі, Саша Мовчан вперше всерйоз задумався над своєю подальшою долею. Навряд чи міг тоді передбачити хоча б головні її викрутаси, але вже здогадувався, що надалі серпантин його доріг буде незвичним і непростим. Бо ж перший крок у майбуття вчорашній курсант Теофіпольського СПТУ -34, отримавши водійські права, вже зробив. І добре, що поруч був ровесник, односелець із Святця Павло Бодак. Утім Олександрові й надалі в армії везло на земляків. Уже перебуваючи в Афганістані, тісніше зійшовся з Миколою Хомутом (теж святецький хлопець), Леонідом Романюком із Волиці. Служили в його автороті й інші хлопці із Хмельниччини – Паламарчук, Чорногур, Кочелоба.

Категорія: № 11 від 12.03.2020 року

Ад’ютант


Наполеона Бонапарта

-У Теофілії СтрижиславиСапєги-Яблоновської та князя Юзефа Сапєги, коли ті перебували в еміграції, у 1773 році, в Страсбурзі, народився син Александр Антоній Сапєга (гербу Лис).
1774 рік, автор - Клод Хойне (Hoin), приватна колекція.
Хлопчик з 1777 року проживав у тітки, Анни Яблоновської, на Підляшші, в Сем’ятичах та Коцках. Отримав домашню освіту, був надзвичайно допитливим та ерудованим. Молодий князь познайомився з польським письменником та вченим Станіславом Сташицом, який став його наставником, другом та порадником. Саме завдяки останньому Александр Антоній зацікавився геологією, яка стала його захопленням. У 1794 році разом з Сташицом переїздить до Відня, де його знайомлять з Юзефом Максиміліаном Оссолінським. Саме в оточенні цих людей, 21 річний князь розуміє, що зруйновану Вітчизну можна відродити в майбутньому на основі наукових та духовних надбань.

Уже в 1800 році князь стає членом Варшавського товариства любителів наук, а в 1801-1802 роках публікує наукові роботи з хімії, стає автором підручника з неорганічної хімії та нарису з кристалографії. У 1801 році на основі мінералогічних експедицій, здійснених в Польщі, Литві, на Балканах та в Альпах видає нукову роботу «Мінералогія».

Категорія: № 10 від 5.03.2020 року

Бажає миру, добра та любові

 

Вже 14 років Галина Медвідь працює завідувачем дитячого садочка «Колосочок» у Новоставцях. Роботу свою дуже любить. Хоч до того навчала школярів початкових класів у Коров’єнській ЗОШ І-ІІ ступенів, дошкільна освіта стала її покликанням. 

- Почуваю себе щасливою, занурююсь у роботу, - розказує, - всім серцем прагну, аби наш садочок розквітав, щоб в нас було найкраще, щоб діток в нас було більше, щоб їм було тут затишно, радісно та цікаво.
То ж крок за кроком докладала Галина Іванівна зусиль, щоб покращилася матеріально технічна база закладу. Добре, що з розумінням ставилися до проблем «Колосочка» і філія «Рідний край», і Новоставецька сільська рада, і от вже другий рік – Новоставецька об’єднана територіальна громада.

Категорія: № 10 від 5.03.2020 року

Із колегії


райдержадміністрації

27 лютого під головуванням голови райдержадміністрації Олени Ковцун відбулося засідання колегії. Як завжди, участь в колегії взяли керівники структурних підрозділів та окремих державних установ, селищні та сільські голови. Спочатку члени колегії заслухали інформацію про підсумки соціально-економічного розвитку району за 2019 рік та основні напрями роботи у 2020 році, з якою виступилазавідувач сектору житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури та енергетики райдержадміністрації Валентина Жилюк. Зазначила, що у 2019 році структурними підрозділами Теофіпольської районної державної адміністрації, виконкомами сільських і селищних рад вживалися відповідні заходи щодо забезпечення комплексного розвитку району, належного функціонування установ бюджетної сфери, інфраструктури та соціальної захищеності населення. Забезпечувалася належна співпраця з суб’єктами господарювання у вирішенні актуальних питань життєдіяльності району, здійснювався постійний аналіз виконання показників соціально-економічного розвитку району.

Категорія: № 10 від 5.03.2020 року

Це був тест на патріотизм

30 січня через газету я звернувся до небайдужих та заможних громадян району та області з проханням надати допомогу для облаштування військового госпіталю в/ч А-3267 у Старокостянтинові. Одночасно особисто звернувся і до народного депутата України Олени Копанчук, заступника голови комітету з питань бюджету щодо надання госпіталю фінансової допомоги. Пройшло більше місяця. Однак ніякої реакції ні з боку Олени Копанчук, ні з боку обласної та районної влади не було. Тому вирішив сам звернутися до добре мені знайомих людей. До цього волонтерством я не займався. З березня 2014 року, коли мій син Володимир Бондар, військовий лікар, у складі 25-ої окремої десантної бригади боронив і не здав ворогам українську землю на Сході, я регулярно перераховував частину своєї пенсії на медичне та технічне забезпечення військовослужбовців. Також постійно відправляв у частину військову форму та бушлати. І от коли я розпочав цю волонтерську акцію, виявилося це тестом на патріотизм.

Категорія: № 10 від 5.03.2020 року

 І вдячна пам’ять


вічно житиме

Екскурс в історію
Так звана афганська тема у тодішні радянські часи для засобів масової інформації була під грифом «таємно». Посивілі від горя матері й дружини голосили над цинковими гробами, які безперебійно транспортував у Союз «чорний тюльпан», поверталися додому інваліди, а преса, радіо, телебачення безсоромно мовчали, хоча слід було кричати на весь голос.
У районній газеті перша публікація під заголовком «Життя, наче зірки спалах» з’явилася 11 березня 1989 року. В документальному нарисі розповідалося про коротку, але яскраву долю лейтенанта Григорія Попружного. Районку «на слід» навів учитель-пенсіонер Андрій Костянтинович Ковальчук. Його по праву можна назвати другим батьком колишнього учня Кунчанської восьмирічки і Теофіпольської десятирічки, випускника Рязанського повітряно-десантного вищого командного училища. У сім’ї Ковальчуків дійсно почував себе сином, бо оточили любов’ю і турботою цього від природи обдарованого юнака, що у зовсім юні роки став круглим сиротою. Коли загинув, друга рідна родина взяла на себе організацію похорону, а згодом на могилі встановила пам’ятник. Хвилюючо-щемливий факт: Андрій Костянтинович вже двадцять восьмий рік у день народження свого вихованця відвідує у Кунчі цвинтар, вшановує свого улюбленця, приносить квіти, вклоняється його пам’яті. Два роки тому А. К. Ковальчук виступив у нашій газеті з пропозицією спорудити бюст Григорію Попружному та стелу пам’яті землякам-афганцям. Задум очолюваного ним оргкомітету був простим: цією історичною пам’яттю уособити подвиг українських хлопців — уродженців Теофіпольщини. Це був дійсно подвиг, без перебільшення, адже простий кунчанський хлопець там, в Афгані, ціною власного життя врятував від непоправного тридцятьох своїх підлеглих.

Категорія: № 10 від 5.03.2020 року

Вишите її життя  червоними та


чорними нитками

У просторій доччиній хаті в Марії Митрофанівни своя кімната. Тут коло неї на столику стос газет, бо ж любить читати, особливо нашу районку. А зі стінки дивляться з численних світлин на бабусю діти, внуки та правнуки. Вона ж - багатодітна мати, народила та виростила 5 дітей –Колю, Сашу, Сергія, Зою та Віталія, дочекалася 11 внуків та 9 правнуків. Всім віддавала частку свого великого материнського серця, тяжко трудилася, пережила голод та холод, але не розтратила добра, душевного тепла, людяності, співчуття та милосердя.

Тут, у рідній Кривовільці,у праці, в тривогах, в турботах про велику родину промайнуло її життя. І вже 8 березня накує зозуля її 85-у весну.Та, слава Богу, має світлу пам’ять та ясний розум. Одна біда – більш як рік тому зломила ногу, то ж тепер пересувається на візочку, або з палицею. Та без діла не сидить, квасолю натеребить, вареників наліпить. Вже дочці Зої Василівні підмога, бо ж працює завідуючою аптекою районної державної ветеринарної лікарні, ще ж вдома велике господарство треба доглянути.
- Як згадаю, як то мені було, - неквапом, з сумом, розказує Марія Митрофанівна, - і як те все треба було перенести, де ті сили бралися? Було мені 10 років, якраз по війні, наші мама народили п’яту дитину і крепко заслабли. А батька вже не було, в Сибіру був в таборі, аж через 10 років вернувся. Був батько за німців старостою, злецьким для людей не був, та що поробиш, лихі були часи, не пішов би служити – розстріляли б.

  • Ви тут: 
  • Головна