Надрукувати
Категорія: № 47 від 19 листопада 2026
Перегляди: 5

Нещодавно, у Всесвітній день доброти, в Гончаренко центрі,  довелося мені взяти участь у дуже теплій, зворушливій зустрічі. Колектив нашого народного аматорського хору ветеранів «Відлуння» та вихованці закладу дошкільної освіти «Зірочка» з Теофіполя об’єдналися, аби поспілкуватися з учасницею АТО, учасницею бойових дій, бойовим медиком  24-ої окремої механізованої бригади Оксаною Бондар з Теофіполя.

Організувала цю зустріч чудова, неймовірно творча людина, директорка КУ «Агенція місцевого розвитку» Лілія Архипович. Окрім того, що вона напружено працює, проводить цікаві, пізнавальні заходи, організувала волонтерський осередок з плетіння маскувальних сіток для бійців Збройних Сил України. Бо на них постійно є замовлення, хлопці чекають, адже потрібно замаскувати техніку та укриття.

 Але зробила вона це разом із завідувачкою ЗДО «Зірочка» Юлією Ковальчук та педагогами закладу Іриною Науменко, Наталією Городовою, Іриною Грисюк, Галиною Патлай, Богданою Мартинюк і Марією Кедрун. Адже вони проявили таку ініціативу, разом з батьками своїх вихованців готувалися до цієї зустрічі.

Оксана розповіла про свій шлях. Вже десятий рік служить в Збройних Силах України.  Сьогодні вона, головний сержант, працює у другому відділі Кременецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у місті Ланівці. А майже сім років вона була санінструктором, далі бойовим медиком одного з бойових підрозділів 24-ої ОМБр. Те, що довелося її пережити, побачити, живе в її серці, не перестає боліти. Бо у війни не жіноче обличчя. Війна – це страхіття, це смерть, це те, до чого ніколи не можна звикнути, це те, чого  ніколи не можна простити.

А почалося все у лютому 2017 року, коли вона, ніжна, тендітна маніпуляційна медсестра неврологічного відділення Теофіпольської ЦРЛ, хороша донька, любляча мама синочка-семикласника Васюти, прийняла рішення піти на контракт у ЗСУ. Бо не вистачало там, на передовій, на лінії розмежування, бойових медиків. Бо вирішила, що вона може більше. Що може принести більше користі там, на війні. Що вона може бути, як героїня Демі Мур зі знаменитого американського фільму «Солдат Джейн» - натренованою, сильною, витривалою. Не всі з її оточення схвально сприйняли такий вчинок. Зате підтримали мама Ірина Володимирівна, тато Віталій Устимович, хоч дуже переживали. Переживав за маму і Васюта.

Але Оксана пройшла вишкіл у «Десні», стала «Солдатом Джейн», ділила зі своїми побратимами бойові будні, рятувала, надавала медичну допомогу.

Через два роки, як мама уклала контракт, Васюта вступив до Кам’янець-Подільського військового ліцею з посиленою військовою підготовкою. Після його закінчення вступив до Національної Академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. І вже у червні 2025-ого року лейтенант Василь Бондар був призначений командиром взводу інженерних військ на Миколаївсько-Херсонському напрямку.

Була вражена, коли дошкільнятка із «Зірочки» разом зі своїми вихователями передали для її сина, 22-річного лейтенанта Василя Бондаря та його побратимів, п’ять коробок з солодощами, засобами гігієни та шкарпетками. А ще працівники «Зірочки» сплели та передали для них дві маскувальні сітки. А  ми, учасники волонтерського осередку при Агенції місцевого розвитку, сплели для них ще одну сітку. Передали і килимки, плела їх  я, а багато принесла Наталія Романюк  з центру зайнятості, їх сплела її мама Віра Петрівна Рубашевська.

Неймовірним, незабутнім став момент відеозв’язку з Василем Бондаром. Спочатку йому заспівали дітки, а потім заспівав дві пісні наш хор, але більше Василь слухати не мав як. А тоді ми всі разом заспівали «Ой, у лузі червона калина». Як малеча підспівувала, як підтанцьовувала!

От такий гарний був цей день. Бо сповнений був він щирою підтримкою наших доблесних Збройних Сил України, єдністю поколінь. Бо добро не має віку.

Але хочу разом сказати про таке. Щонеділі, з другої години дня ми приходимо сюди та плетемо маскувальні сітки. Основу для сітки та спанбонди забезпечує наша незрівняна Лілія Володимирівна. Нам просто треба прийти і плести. Але от вже два крайні рази нас прийшло лише п’ятеро, і ми не могли сплести навіть одну сітку. А скільки у нашому селищі і молодих людей, і пенсіонерів, які б це могли робити. Хлопці ж чекають! Їм вкрай треба! Бо треба виконати бойові завдання і вберегти свої життя! Бо вони там стоять на смерть за кожного з нас! А вас що, не болить? Для вас немає війни? Просто хочеться кричати на весь Теофіполь! А в Святці щодня, з понеділка по п’ятницю «Святецькі волонтерочки» плетуть сітки, їх 17!

Схаменіться, люди, приходьте, в Теофіполі ж море народу!

Варвара Миронова, керівник народного аматорського хорового колективу «Відлуння», селище Теофіполь