Скільки себе пам’ятаю, в нашій родині виписували районну газету. І хоч виписували обласну, «Сільські вісті», улюбленою була районка. Бо вона писала про наше  непросте життя, про людей, їх працю та нелегкі долі, була поруч з людьми і в радості, і в горі. Все в ній завжди було мені цікаве.

І тепер, коли часи змінилися, коли інформаційний простір заполонили соціальні мережі і важко розібратися, де брехня, а де правда, віддаю перевагу нашому «Життю Теофіпольщини». Бо як інакше?! З нетерпінням чекаю кожного свіжого номера, перечитую з першої до останньої сторінки. Тож, звісно, вже у листопаді піду на пошту та оформлю передплату на перше півріччя 2027-ого року. Аби залишатися з моєю рідною газетою. Бо вона не просто друковане видання, - це пам’ять, літопис, історія нашого краю. Вона фіксує час, в якому ми живемо, біль, який переживаємо під час цієї страшної війни, нашу людяність та небайдужість, нашу підтримку Збройних Сил України, наші маленькі внески у перемогу. Газета пише про те, що життя триває, що попри все, люди працюють, ростять дітей, вірять у мирне майбуття. Про те, що Україна вистоїть. І головне, що завжди треба залишатися людьми.

Вірю, що небайдужі свідомі люди, ветерани підтримають нашу газету і вона буде і надалі виходити. Все залежить від кожного з нас.

Антоніна Гаєвська, селище Теофіполь