У п’ятницю, 9 жовтня, Теофіпольська громада попрощалася із загиблим Героєм Миколою Вікторовичем Волошиним з Поляхової. Екскорт автомобілів, «живі коридори», квіти, люди навколішки, сльози співчуття …Без сина залишилася мати Ніна, без брата – брат Віталій, без чоловіка – дружина Яна, без тата – син-четвертокласник Матвій та донька-третьокласниця Поліна. Страшна війна принесла всім їм невимовне горе. І як з ним жити?

Народився Микола Волошин 4 листопада  1990-ого році у Поляховій, тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Навчався у Поляхівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Вчителі згадують про нього з теплотою – був розумним, працьовитим, надійним, мав сильний характер, був доброзичливим, мав багато друзів. З 25 травня 2010-ого по 28 квітня 2011-ого служив строкову службу.

Шукав свою стежину у житті, працював на будівництві у Києві. Тут знайшов свою половинку – Яну, одружилися, ростили Матвійка та Полінку. Був для всіх опорою та надією, і для своєї сім’ї, і для матері та брата.

Коли почалася повномасштабна війна, привіз дружину та дітей до матері у Поляхову. Сам 5 травня 2022-ого року добровольцем пішов боронити рідну Вітчизну від лютого ворога. Служив у 225-ому окремому штурмовому полку, мужньо захищав Україну, її свободу та незалежність.

14 грудня 2024 року Микола загинув поблизу населеного пункту Дар’їно Курської області російської федерації під час стрілецького бою. Отримав поранення, несумісні з життям.

Майже два роки вважався зниклим безвісти, родина та близькі жили в очікуванні звістки про його долю, до останнього сподівалися на добру звістку, чекали, вірили й молилися. Дружина Яна їздила на обміни, організовувала акції на підтримку військовополонених та зниклих безвісти. Лише за кількома результатами ДНК-експертизи вдалося остаточно підтвердити його загибель.

Ця звістка стала невимовно болючою для рідних, які так довго чекали на повернення Миколи.

Страшний був похорон у Поляховій, море людей, односельці, жителі навколишніх сіл та громади, однокласники, побратими… А як побивався Матвійко, як кричав «Тату, не йди!!!» Усі ридали. Микола Волошин поліг, як Герой, вічна і світла йому пам’ять. Низько схиляємо голови перед його подвигом! Завдяки йому Україна стоїть, завдяки йому ми живемо. Не забуваймо!

А.Джус