4 жовтня в Україні відзначається День працівників освіти. Вчительська праця — це не просто професія, це справжнє покликання, що висвітлює дорогу багатьом поколінням. Це безмежне терпіння, чуйність і серце, яке щодня вчителі залишають у школі. Бути вчителем – це тримати у своїх долонях майбутній світ.

Тож розмовляємо з вчителями Новоставецького ліцею Наталією Василівною Шершун та Тамарою Володимрівною Павлюк, які окрім викладання української мови та літератури, працюють педагогами-організаторами, заслужили визнання та повагу адміністрації закладу,  педагогічного колективу, учнів та батьків. А ще вони чудові автори нашого видання.

Чому ви обрали таку професію?

Наталія Шершун:

• Мабуть, педагогічна професія була присутня в моєму житті ще задовго до того, як я сама стала вчителем. У нашій родині педагогічну освіту мали прадідусь, бабуся і мама. Тому я з дитинства бачила, що означає бути вчителем: це не просто прийти на урок і пояснити тему. Це відповідальність, постійна робота над собою, спілкування з дітьми, переживання за них і радість від їхніх успіхів. Можливо, саме тому професія вчителя для мене стала не випадковим вибором, а своєрідним продовженням родинної історії. І сьогодні я розумію, що обрала її правильно. Адже немає нічого кращого, ніж бачити, як дитина, яку ти колись навчав, виростає хорошою, самостійною і небайдужою людиною.

Тамара Павлюк:

• Я стала вчителькою, тому що зростала у світі, де шкільні зошити були звичною частиною домашнього затишку, а мамин приклад надихнув мене обрати цей шлях. З дитинства я бачила, як мама перевіряла зошити при світлі настільної лампи, з якою любов’ю вона готувалася до уроків і як сяяли її очі, коли учні досягали успіхів. Для мене школа ніколи не була просто місцем роботи — це був простір, де твориться майбутнє, народжуються мрії та міцніє віра в себе. Згодом я зрозуміла, що прагну продовжити цю сімейну традицію. Мені хотілося так само відкривати дітям світ, підтримувати їх у перших кроках, навчати не лише предмету, а й людяності, доброти та впевненості. Мама передала мені любов до цієї професії, і сьогодні я з гордістю продовжую її справу, додаючи у кожен урок власне серце.

 Що для вас цінніше – викладати предмет чи працювати педагогом-організатором?

Наталія Шершун:

• Мені складно обрати щось одне, бо це дві різні, але дуже важливі частини моєї роботи. Як учитель-предметник я люблю сам процес навчання: розмови з дітьми, цікаві думки, дискусії, моменти, коли в очах учня раптом з’являється розуміння або зацікавлення. А робота педагога-організатора дає можливість побачити дітей зовсім з іншого боку. Тут вони розкривають свої таланти, вчаться працювати разом, проявляють ініціативу, іноді дивують навіть самих себе. Тому для мене це не питання «що цінніше». Мабуть, найбільша цінність — мати можливість бути поруч із дитиною не лише на уроці, а й у шкільному житті загалом.

Тамара Павлюк:

• Поєднання уроків та шкільного життя — це дві сторони однієї професії, які чудово доповнюють одна одну.
​Викладання предмета — це основа. Це щоденний навчальний процес, радість від перших успіхів учнів та системна робота, де крок за кроком будуються знання. Водночас робота педагогом-організатором стала для мене чимось абсолютно новим та захопливим. Це простір безмежної творчості, яскравих шкільних подій, дитячих посмішок за межами підручників та енергії учнівського самоврядування. Ця роль відкрила новий ковток натхнення, даючи змогу бачити учнів у зовсім іншому світлі та створювати для них теплі шкільні спогади.

 Якими ви хочете бачити своїх вихованців?

Наталія Шершун:

• Я хочу, щоб вони були не просто успішними, а насамперед хорошими людьми. Щоб уміли співчувати, підтримувати, визнавати свої помилки, поважати інших і водночас мати власну думку. Щоб не боялися пробувати, помилятися і починати спочатку. Мені дуже хочеться, щоб, коли вони стануть дорослими, серед них було якомога більше людей, про яких можна сказати: «На нього можна покластися». Для мене це, мабуть, і є один із найважливіших результатів роботи педагога.

Тамара Павлюк:

• Педагогічна праця — це дійсно безперервний, креативний процес, який щодня вимагає чималих розумових та психологічних  зусиль. Своїх вихованців я хочу бачити перш за все — щасливими, радісними та задоволеними. Навчання має приносити радість, а школа — бути місцем, куди дитина йде з усмішкою і повертається з відчуттям власного успіху.
​По-друге — активними та ініціативними. Сучасному світу потрібні діячі, які не бояться ставити запитання, сміливо висловлюють свою думку, пробують нове та не лякаються помилок. І найголовніше — впевненими у собі та чуйними. Наша мета — сформувати самостійну, критично мислячу особистість, яка вміє дружити, допомагати та підтримувати.

Які шкільні заходи вам запам’яталися найбільше? Це були щасливі миттєвості?

Наталія Шершун:

• У ліцеї щасливих моментів насправді дуже багато. І найчастіше вони народжуються не під час ідеально проведеного заходу, а зовсім несподівано. Це може бути щира дитяча усмішка, слова, які дитина сказала після виступу, обійми, смішна репетиція або момент, коли всі разом щось зробили й зрозуміли: «У нас вийшло!» Особливо запам’ятовуються заходи, які об’єднують усю ліцейську родину: благодійні ярмарки, патріотичні акції, спортивні події, свята, флешмоби. Коли в одному задумі об’єднуються діти, вчителі й батьки — це завжди особлива атмосфера. І так, це щасливі миттєвості. Бо ліцей для мене — це не тільки уроки, журнали й документація. Це передусім люди, емоції та спогади, які залишаються з нами надовго.

Тамара Павлюк:

• Робота педагога-організатора — це калейдоскоп яскравих емоцій, де кожен захід залишає свій особливий слід у серці.
​Майже кожна шкільна подія по-своєму унікальна й неповторна. Проте найбільше запам’ятовуються ті моменти, коли бачиш щирі, палаючі очі дітей, відчуваєш неймовірну командну єдність під час благодійних акцій або спостерігаєш, як на сцені розкриваються приховані таланти учнів. Саме ці щирі дитячі посмішки, хвилювання перед виходом та спільне відчуття успіху нагадують, заради чого варто щодня творити й надихати.

 Військово-патріотичне виховання під час війни: якими засобами його досягаєте?

Наталія Шершун:

• Сьогодні патріотичне виховання набуло зовсім іншого змісту. Діти живуть у час війни, тому вони не просто чують про патріотизм — вони бачать його щодня. Ми говоримо про історію України, пам’ятаємо наших Героїв, проводимо хвилини мовчання, тематичні виховні години, акції та благодійні заходи. Долучаємо дітей до допомоги нашим захисникам, вчимо їх бути небайдужими. Але я переконана: патріотизм — це не лише вишиванка, прапор чи урочисті слова. Це коли ти допомагаєш, підтримуєш, відповідально виконуєш свою справу, поважаєш свою країну, її мову, культуру та людей. І дуже важливо, щоб, виховуючи патріотів, ми не забували, що перед нами діти. Їм потрібні не лише розмови про війну, а й можливість залишатися дітьми — дружити, сміятися, творити й мріяти про мирне майбутнє.

Тамара Павлюк:

• Військово-патріотичне виховання у нашому ліцеї здійснюється через поєднання практичної підготовки, інтерактивних виховних заходів та активної волонтерської діяльності.
​На уроках, виховних годинах, бесідах учні опановують базові навички домедичної допомоги, цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, що дає їм реальні знання для захисту власного життя та здоров'я. Позаурочна діяльність наповнена зустрічами з військовослужбовцями, благодійними ярмарками, зборами гуманітарної допомоги для захисників і виготовленням оберегів. Такий комплексний підхід не лише формує глибоку повагу до захисників України, а й гартує свідомих, відповідальних громадян, готових діяти заради майбутнього своєї держави.

 Що читаєте, яким інформаційним джерелам довіряєте?

Наталія Шершун:

• Я вчитель української мови та літератури, тому без читання просто не уявляю свого життя. Читаю багато і дуже люблю сучасну українську літературу. Мені цікаво відкривати нових авторів, стежити за сучасними тенденціями, знаходити книги, які можна рекомендувати дітям і про які потім цікаво говорити разом. А ще люблю повертатися до класики, адже хороша література з часом не втрачає своєї актуальності. Щодо інформації, то зараз, коли її так багато, для мене особливо важливо вміти відрізняти факт від чиєїсь думки. Тому я не поспішаю довіряти першому допису чи відео, яке побачила в соціальних мережах. Перевіряю інформацію, звертаюся до офіційних джерел, порівнюю різні матеріали. Мені здається, що сьогодні це теж частина роботи вчителя — не просто давати дітям знання, а вчити їх думати, аналізувати й не боятися ставити запитання.

 Тамара Павлюк:

• Як вчитель я постійно вдосконалюю свої професійні навички, тому більшу частину мого читання складає фахова література, яка допомагає рости та розвиватися у своїй справі. Завдяки цьому я регулярно ознайомлююся з новітніми методиками викладання, сучасними підходами до навчання дітей та ефективними практиками організації освітнього процесу. Це дозволяє мені інтегрувати актуальні інструменти у щоденну роботу, робити уроки більш цікавими й динамічними та знаходити індивідуальний підхід до кожного учня.
​Крім того, самоосвіта є для мене джерелом натхнення та професійної впевненості.

Дякую за розмову, нехай ваша невтомна праця повертається до вас здоров'ям, щастям і щирою вдячністю учнів! Бажаю, щоб кожний ваш день був наповнений світлом та добром, а серце розквітало від щасливих дитячих посмішок!

Спілкувалася Галина Тебенько