Людмила Дмитрівна Шалай з Коров’єго вже 23 роки співає в народному аматорському хорі ветеранів «Відлуння» Теофіпольського Центру культури та дозвілля. Її чудове сопрано додає звучанню хорового колективу особливих «високих» ноток. Кожне заняття хору для неї – це щасливі миттєвості, позитивні емоції, спілкування з однодумцями.
Її любов до пісні, до української пісні – з дитинства. Брала активну участь у художній самодіяльності, коли навчалася у Коров’єнській восьмирічній школі, Теофіпольській середній школі. Коли вивчилася на бухгалтера у Хмельницькому кооперативному училищі та повернулася додому, співала у хорі Коров’єнського сільського клубу. А як стала працювати бухгалтером у райспоживспілці, співала у хорі цієї організації, керував нею тоді чудовий хормейстер Валентин Остапович Гринюк.
Минало її життя на роботі та в домашніх клопотах, скрізь треба було встигнути, скрізь треба було дати лад, треба було крутитися. Бо ж в сім’ї росло троє дітей, а робота була вкрай відповідальна.
- І от помирає мій чоловік Степан Ілліч, - каже Людмила Дмитрівна, - це був для мене великий удар. У дітей своє життя, коло мене зостався син з сім’єю, а мені на душі така досада… І, думаю, піду я межи люди. Так прийшла я в хор «Відлуння». Два рази на тиждень з радістю йду пішки через берег, спочатку ми займалися в актовій залі колишньої селищної ради, а згодом, в приміщенні Агенції місцевого розвитку. Змінилися вже і керівники хору, починала я Валентином Гринюком, далі були Софія Кравець, Микола Хом’як, Петро Головацький, а тепер у нас Варвара Миронова. Дуже вона вболіває за звучання кожної пісні, ми оновили репертуар, є в нас і повстанські пісні, і пісні про цю страшну війну, можемо самі дати цілий благодійний концерт. І коли у нас все вдається, коли всі тримають свою партію, коли Варвара Пилипівна задоволена нами, це такі неймовірні відчуття! Бо українська пісня – це душа нашого прекрасного народу, це справжній, неоціненний скарб. А ми всі, учасники хору, як одна родина, це мій колектив, тут у нас злагода, порозуміння, особлива доброзичлива атмосфера. Це те, що так потрібне людям у нашому віці.
6 вересня Людмилі Дмитрівні виповнилося 80 років. Прожила сповнене праці та клопотів життя, народила та виростила троє дітей, має четверо онуків, двоє правнуків. І – співає, дарує людям тепло своєї душі, береже українську пісню. Ще ж співає в церковному хорі храму Святої великомучениці Катерини Православної Церкви України у селищі цукрового заводу. Бо і там потрібний її високий голос.
- Ми привітали нашу Люсю Дмитрівну з ювілеєм, - каже Варвара Пилипівна, - вона проста, прекрасна людина, з нею дуже легко працювати. Звісно, вона молода душею, у неї ще багато справ. Тож зичимо їй доброго здоров’я, великого родинного щастя, поваги від людей. Будемо і далі співати, підтримувати наші Збройні Сили України, разом вносити свій внесок у перемогу.
Галина Тебенько