Як швидко біжить час…Здається, це було ніби вчора, а вже минуло 40 днів, як 17 липня 2026-ого року відійшов у засвіти справжній професіонал своєї справи, лікар, стоматолог-хірург КНП «Теофіпольська багатопрофільна лікарня» Віталій Михайлович Самов’юк. А для своєї родини – люблячий чоловік, турботливий батько та дідусь, надійний брат. Тож це був дуже болючий удар, дуже велика втрата.
Народився Віталій Михайлович в селі Михнівка 23 червня 1953-ого року. Закінчив Михнівську восьмирічну школу на «відмінно», вчився легко, марив про медичну освіту. Тож вступив до Хмельницького медичного училища на фельдшерське відділення, потрапив до воєнізованої групи фельдшерів. Швидко промайнули 3,5 роки захопливого навчання. Далі була військова служба у медико-санітарній частині в Німецькій Демократичній Республіці.
- До армії наш Вітя був худеньким, невисокого росту хлопцем, - згадує сестра Валентина, - а повернувся змужнілим, кремезним чоловіком, ще й десь у нього прорізалося почуття гумору, сипав анекдотами, приказками, знав безліч цікавих історій на будь-яку тему, з ним завжди було весело, скрізь був душею компанії. Вирішив вступати в медичний інститут, і тут не обійшлося без жартів. Казав, треба вступати на стоматологію, бо серце в людини одне, а зубів – 32, то хтось таки до нього прийде, бо без зубів – ніяк.
Тож вступив до Дніпропетровського державного медичного інституту на стоматологічний факультет. Тут зустрів свою другу половинку – студентку цього ж факультету Євгенію з шахтарського містечка Торецьк Донецької області. Після третього курсу, у 1977-ому році, одружилися, пішли з гуртожитка на квартиру. Ще ж Віталій пішов працювати на нічні зміни дитячої «швидкої» дитячої лікарні. Тут натренувався безболісно робити ін’єкції, бо ж доводилося колоти малесеньких дітей.
Два роки молоде подружжя проходило інтернатуру на базі Вінницького державного медичного інституту. З 1981-ого року Віталій Михайлович став працювати в Теофіпольській центральній районній лікарні. Поруч працювала і Євгенія Дмитрівна, в сім’ї зростали донечки Таня та Інна.
Був вмілим стоматологом-хірургом, видаляв найскладніші зуби, тривалий час займався зубопротезуванням. Був хорошим колегою, ділився своїм досвідом з молодими лікарями.
Разом з дружиною виростили достойну зміну, Таня та Інна здобули вищу стоматологічну освіту в Івано-Франківському медичному університеті, працюють за спеціальністю. Подарували батькам онуків Аню, Ярослава та Захара. Та й вже Аня навчається на стоматолога.
Та родинне щастя затьмарила війна. Чоловік Інни Назар, також стоматолог, викладач Івано-Франківського медичного університету, кандидат медичних наук був учасником АТО, з початку повномасштабного вторгнення став військовим, понад три роки працював начмедом Івано-Франківського військового госпіталю. Не переставала боліти душа у батьків за старшу донечку Таню, яка вже 23 роки проживає в росії, стала заручницею ситуації, яка склалася. Як все перевернулося!
Пропрацював Віталій Михайлович у Теофіпольській лікарні 45 років. Полишив по собі добрий слід, був дуже відповідальним, заслужив авторитет та визнання у своїх пацієнтів та колег. Але напружена багаторічна праця давалася взнаки. Тож після нетривалої важкої хвороби обірвалася ниточка його життя.
З дружиною Євгенією Дмитрівною прожили разом 49 років, наступного року збиралися відзначати золотий ювілей подружнього життя.
Тож не стихає біль втрати. Та треба жити далі, берегти пам’ять про гідну, дорогу людину. Бо такий закон життя, на все Божа воля, і ніхто не в силі її змінити.
Галина Тебенько