95 років «Життя Теофіпольщини»
Мені вже сімдесят восьмий рік пішов. Та коли селищна листоноша Вірунька (саме так з любов’ю називають у Теофіполі трудолюбиву листоношу Віру Дмитрівну Буреєву) приносить в квартиру газету «Життя Теофіпольщини», куди й роки діваються, в серці оживає молодість, найкращі літа мого життя. У редакції газети працював я на всіх посадах, які існували, а рівно сорок літ знаходжусь в рядах Національної Спілки журналістів України. Горджусь, що нагороджений найвищою відзнакою НСЖУ – нагрудним знаком, а також дипломом Всеукраїнського журналістського конкурсу «Суспільство для всіх» в номінації про людей з обмеженими можливостями. З глибини душі линуть такі слова:
Рідна газето, ти мій оберіг,
Світла зоря доленосних доріг,
Батька і матері, школи поріг.
Шлях твій в літописі серцем проліг.
ЗГАДАЙМО ЇХ ПОІМЕННО
Дата 1931 – двічі ювілейна. Саме тоді вийшов перший номер нашої газети. І саме тоді народився майбутній редактор цього видання Теофіпольщини, талановитий журналіст і знаний на Хмельниччині краєзнавець Вадим Петрович Шептицький. На жаль, йому не довелося дожити до 95-річчя своєї однолітки, аби святкувати з нинішнім поколінням газетярів і читачів. Тож згадаймо його вдячним, щирим словом.
Не дочекалися також славного ювілею газети перший літературний працівник районки, інвалід армії, неодноразовий дипломант всеукраїнських конкурсів журналістів з військово-патріотичного виховання молоді Павло Борисович Пасєка, завідуючий відділом сільського господарства Михайло Олександрович Червоний, відповідальний секретар Анатолій Антонович Кушнір, шофер Микола Іванович Пейда, фотокореспондент Борис Петрович Глов’юк, свого часу редактор Валентин Максимович Дузяк, заввідділом районного радіомовлення і диктор Тетяна Петрівна Базилюк, коректор Віра Федорівна Кондратюк, секретар-друкарка Галина Іванівна Задорожня, технічний працівник і кур’єр Анастасія Юхимівна Соловйова.
Не забуваймо їх, люди! Нехай світла пам’ять і добрі справи живуть у наших серцях.
ДИВОВИЖНА СИЛА СЛОВА
Спілкуюся з періодичною пресою я ще із 60-тих років минулого століття, коли навчався у Великолазучинській восьмирічці та у Базалійській середній школах. Перші публікації були літературними пробами, пов’язані із відвідуванням зібрань літературних об’єднань при Волочиській районній газеті «Зоря» та Хмельницької обласної газети. У пам’яті залишився вірш «Учитель», про який схвально відгукнулися відомі подільські поети Петро Карась, Анатолій Ненцінський, прозаїк Броніслав Грищук:
«Літа, літа… вишневий цвіт на скронях,
Чоло у борознах, неначе чорнозем.
Не раз сидів ночами він в безсонні
Над зшитками учнівських теорем.
Літа, літа крокують по орбітах,
Та не забуть обличчя нам просте,
Його зерно, промінням рук зігріте,
На перехресті всіх доріг росте».
Вірш цей присвячується конкретним людям, які мене навчали і давали путівку в життя. Мій вихователь з Базалії Федір Петрович Лужняк подарував мені 15 квітня 1964 року збірку поезій Максима Рильського «Зимові записи». І досі її зберігаю.
Згодом у газетах «Зоря» і Теофіпольській «Червона зірка» публікувалися замітки, інформації, кореспонденції про сільське життя рідного краю. Особливо пам’ятні дві критичні замітки з рідного села Борщівка. Коротко про одну з них, яка називається «Клуб на замку». Мається на увазі культосвітній заклад, який на той час не діяв, бо завклубом Віктор Кондратюк занедбав роботу, не проводились масові заходи, бездіяла художня самодіяльність і т. д. Після виступу газети завідуючого звільнили з роботи, а на його місце призначили вчительку Марію Гаврилівну Корченюк. І сталося просто диво. Про заклад культури стали говорити, як один із кращих. Тутешня художня самодіяльність їздила вже з концертами по населених пунктах Базалійського і Теофіпольського районів.
І таке. Якось після виступу газети підходить до мене односельчанин Филимон Сорока і мовить:
-Тадеуш, гарно ти їх, культармійців, критикнув. Та де ти цього «замка» в нашому клубі бачив? Двері ж клубу затулялись на ніч лишень шматом простісінької фанери…
Посміялись ми тоді обидва.
Неймовірно і цікаво: із суб’єктом критики Віктором ми стали друзями, навіть брали участь у концертах сільських самодіяльних артистів, а його брат Филимон навчив мене грати на баяні.
Велика сила слова. Неймовірно могутнє воно в критиці. Однак, не дуже полюбляю писати критичні матеріали. Уподобав прославляти наших сільських простих трудівників. Матеріали про таких майже за сорок років праці в редакції складають багато томів. А напередодні повномасштабного вторгнення рф в Україну взяв активну участь у редакційній колегії щодо видання книги «Відлуння афганських гір». Розповіли там про тих земляків-теофіпольчан, які воювали в далекій і невідомій їм країні. Серед тих бійців були, як вчорашні хлібороби, тваринники, механізатори, шофери, так і кадрові офіцери…
ДАРУНОК ГАЗЕТІ
Торік в «Житті Теофіпольщини» було опубліковано мій вірш «Випускникам 2025 року». Присвячувався він вихованцям Теофіпольського ліцею №1, де навчалась моя внучка Влада Островська. Нині вона – студентка Кам’янець-Подільського Національного університету імені Івана Огієнка.
Не так давно у студентів побував на зустрічі відомий український письменник, лауреат Шевченківської премії Павло Кичинський. Гість подарував Владі листівку з автографом. Виявилося, що в соціальній мережі він читав мою посвяту ліцеїстам, а свою посвяту шле всім читачам нашої газети. Цікава деталь. З’ясувалося, що письменник – майстер живопису і квіти, зображені на листівці, - його робота. Цитуємо повністю написане майстром слова і живопису:
Вір і надійся – і все буде ок.
Рота зневірі запри на замок.
Золотом сонця вино запивай.
Тільки веселої серцем співай.
Кроком героя крокуй до мети.
Мрієш летіти – злітай і лети.
Втомляться крила, долаючи вись, -
Вийди з піке і на шлях приземлись.
Книгу дороги невтомно пиши.
Пам’ять про стежку, мов жар, воруши.
Вийшов з минулого – йди у майбуть.
Вийшовши з коми, про крапку забудь.
Хай буде радісним кожен твій крок,
Мов через прірву крилатий стрибок.
Так через терни ідуть до зірок.
Вір і надійся – і все буде ок.
Тадеуш ОСТРОВСЬКИЙ
Від автора: сердечно дякую в підготовці матеріалу до друку моїм дорогим сусідам по будинку Юлії та Людмилі, а також члену Національної спілки журналістів України Андрію Рудюку.