Нещодавно, 20 квітня, відзначався День подяки волонтерам. Хоч під час цієї кривавої війни, коли, як стверджують захисники України, все тримається на волонтерах, дякувати їм потрібно щодня – за безкорисливість та невтомність, за щире бажання допомогти, підтримати наші героїчні Збройні Сили України, вберегти життя бійців.
Тому ми знову пишемо про «Святецьких волонтерочок», неймовірних жінок, які четвертий рік збирають продукти довготривалого зберігання, роблять закрутки, сушать сушину, б’ють горіхи для енергетичних батончиків, проводять благодійні ярмарки, збирають кошти чи долучаються до зборів на закупівлю спеціального обладнання та спорядження для військових, збирають одяг для поранених у госпіталях. І, найголовніше, плетуть маскувальні сітки. Бо вони дуже потрібні на фронті, аби маскувати техніку, бліндажі, аби виконувати бойові завдання та вберегти воїнів. І тому на них є постійні запити.
Отож, щотижня, з понеділка по п’ятницю, з дев’ятої до тринадцятої години у просторій залі Святецького сільського будинку культури ці жінки, майже всі вони пенсійного віку, плетуть маскувальні сітки. За день можуть сплести одну найбільшу сітку – 6 на 9 метрів, бо вже так наловчилися. Добре, що минув той час, коли все починалося: як у приміщення Святецького старостату всі зносили сувої перкалю, простирадла та підковдри, одяг білого та темного кольору та ножицями різали на смужки. Як це забирало море часу, як до крові намулювали руки ножицями. Ще ж не знали, де брати основу для сіток, з Кам’янця-Подільського передавав ящики з нею земляк Василь Косюк. Та з літа 2023-ого року стали через інтернет замовляти основу для сітки з міцних ниток, а також рулони спанбонду – інноваційного текстильного матеріалу з найтонших волокон полімеру. Але ще десь пів року довелося розрізати його на смужки вручну, аж поки місцевий майстер Василь Троян (чоловік директора Святецького сільського будинку культури Ірини Троян) не змайстрував спеціальний станок, який дуже швидко (за годину ріже три сувої, це дев’ятсот метрів), рівненько ріже спанбонд. Звісно, у всіх, хто плете сітки, болять, терпнуть руки, адже їх постійно треба тримати догори. Та ніхто на це не зважає, терплять, бо роблять це за покликом душі, аби наступила перемога, довгожданий мир, аби припинилася ця страхітлива війна.
Отож, хто ці справжні волонтерки, які тихо, без зайвого галасу трудяться, вносять свою частку у перемогу – це Люба Грисюк, Софія Коржан, Надія Хомут, Марія Гончаровська, Леся Папкіна, Валентина Бодак, Галина Яцух, Галина Манащук, Фаїна Триндюк, Ольга Пилипчук, Марія Бурда, Руслана Дверій, Віра Букевич, Ірина Троян, Віра Пасько, Валентина Полукравець, Майя Сивак.
Низький їм уклін, щиросерде визнання та вдячність за стійкість та мужність! Бо такого прикладу у громаді більше немає.
- Щоб постійно, без простою, працювати, - каже волонтерка, завідувач Святецькою сільською бібліотекою Віра Букевич, вона ж і веде касу «Святецьких волонтерочок» - потрібні матеріали, щоб було з чого плести. Де ми беремо кошти: час від часу проводимо благодійні ярмарки, частину цих коштів спрямовуємо на придбання обладнання для наших бійців-земляків (автомобілі, генератори, РЕБи, прилади нічного бачення та інше), решту відкладаємо на придбання основи для сіток та рулонів спанбонду. Це має бути значна сума, наприклад, 30 тисяч гривень, тож оголошуємо збір на картку. Перекази роблять наші земляки, з Києва, інших міст та селищ, із-за кордону – Польщі, Італії, Німеччини, США. Деякі люди з села приносять готівку, я ж веду суворий облік, бо в нас кожна гривня на рахунку. І так разом ми збираємо потрібну суму. Тож якби не ці люди, ми не змогли б стільки зробити, а ми вже сплели сіток довжиною понад десять кілометрів! Зазвичай ми виконуємо запити наших земляків та відомого волонтера з Київщини, уродженця Святця Юрія Романовського, буває, що відгукуємося на запити військових з інших сіл. Сітки ми віддаємо родичам і вони їх відправляють, відправляємо і самі, за промокодами. Решту віддаємо Юрію Романовському, як і зібрані продукти довготривалого зберігання, йому довіряємо, він про все звітує. Ми завжди раді допомогти охочим плести сітки, підказуємо, ділимося досвідом. Тож радіємо, що з осені 2025-ого року, плетуть маскувальні сітки у Лисогірці, у сільському клубі, організувала цю справу завідувач закладу Ірина Беган-Процюк. Ми замовляємо матеріали і для них, ріжемо спанбонд. До речі, дуже добре, коли нам пропонують допомогу у доставленні матеріалів з нової пошти з Теофіполя. Це неодноразово робить і Василь Троян, і Віктор Коржан, їдуть по своїх справах у Теофіполь, завжди питають, чи не треба забрати щось з Теофіполя. А одного разу привозив і Володимир Мосейко, якраз був у нашому старостаті і їхав на Теофіполь. Тож всім, хто нас підтримує, ще раз дякую, без підтримки людей ми б не справилися.
А в День подяки волонтерам Лариса Романюк принесла їм води та горішків, а отець В’ячеслав, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці Православної Церкви України, цукерків. Хоч ці жіночки кажуть, що їм нічого не треба, бо вони трудяться не задля того, щоб хтось їх пригощав чи нагороджував, але ж було їм приємно. Почувають себе у строю, що вони щось можуть зробити, що чогось варті. А щонеділі йдуть до храму помолитися за воїнів, за загиблих Геров, за безвісти пропалих. Бо як без віри?
Ось такі люди, як «Святецькі волонтерочки», створюють здобутки волонтерського руху у нашій громаді, і це треба визнавати, і гідно їх пошановувати. І не раз чи два на рік.
Галина Тебенько