26 квітня минуло 40 років з дня Чорнобильської катастрофи, яка світовою науковою спільнотою віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня. Це подія назавжди змінила хід історії та долі мільйонів людей, адже сумарна активність викидів була в 30-40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйонів людей.

У понеділок, 27 квітня, у Теофіполі вшанували пам’ять жертв аварії та висловили вдячність всім, хто став учасником ліквідації наслідків катастрофи. До пам’ятного знаку «Героям та жертвам Чорнобиля» у центрі селища прийшли керівництво Теофіпольської селищної ради, чорнобильці громади, громадські активісти. Поклали квіти, схилили голови у жалобі. Далі захід продовжився у Теофіпольському бібліохабі.

Трагедія, яка сталася 40 років тому, торкнулася і багатьох жителів Теофіпольського району. Наші мужні земляки  у перші дні після вибуху працювали у зоні відчуження, гасили пожежі, евакуйовували місцеве населення, будували захисні споруди. Серед ліквідаторів наслідків аварії були пожежники, міліціонери, водії, будівельники, медики, кухарі, представники інших професій. Кожний з них, ризикуючи власним життям, вніс свою частку у подолання наслідків катастрофи. На жаль, багато хто  з них вже відійшов за межу вічності.

Лідії Мефодіївні Гуменюк з Теофіполя, фельдшеру «швидкої допомоги» Теофіпольської районної центральної лікарні, також довелося стати ліквідатором.

• Це було вже на початку 1987-ого року, - розказує, - я була в складі загону медиків із Хмельницької області. Пригадую, як перед відправленням нас ретельно перевіряли у Хмельницькому, чи немає родичів за кордоном, адже шукали націоналістичний слід. Що ми робили: обслуговували робітників, які працювали у 30-кілометровій зоні відчуження, відвозили їх у лікарні за 50 і більше кілометрів. Чи було там безпечно? Ні, не було, дозиметр весь час пищав. Але ми чесно виконували свої обов’язки. Моторошно було бачити безлюдні села та містечка, зграї покинутих здичавілих собак. Було багато військових, які тракторами закопували заражений грунт. Ми ж тоді не знали правди, вона відкрилася набагато пізніше.

Захід Лідії Мефодіївні сподобався, особливо виступ колишнього пожежника Володимира Пилип’юка, адже доступно розказав, чому сталася катастрофа. Як маму військового, її дуже болить теперішня страшна війна, коли через російську агресію ЧАЕС, а далі Запорізьку АЕС перетворили у зону ядерної небезпеки.

У кожного з чорнобильців нашої громади своя історія, свої рахунки з державою. Бо не всім вдалося отримати те, що гарантувала держава. В когось не було документів, хтось не зміг подолати інших перешкод.

Та у 40-ову річницю Чорнобиль залишається символом не лише минулої трагедії, символом героїзму, відваги та самопожертви ліквідаторів та учасників ліквідації наслідків катастрофи, а й постійної боротьби за ядерну безпеку світу.

А.Джус