Уже третій рік у Новоставцях працює волонтерський осередок Оксани Таранської. Організувався тут сімейний підряд: Оксана Михайлівна, її чоловік Олександр, його сестра Наталія та її чоловік Віталій Гальчаки з Теофіполя. Впродовж цього часу чи не щотижня у суботу та неділю  вдома у Таранських всі разом готували смачну домашню їжу для посилок бійцям-землякам. Літом робили тушонку, каші з м’ясом, ліниві голубці у реторд-пакетах, зварювали їх зварювачем конвейєрним настільним, а далі готували в автоклаві. А в холоднішу пору року готували традиційні домашні страви – вареники, пельмені, голубці, намазку з сала, запікали кури. Все це складали у відерця та блістери і відправляли бійцям.

• Звісно, все це не так просто і нелегко, - каже Оксана Михайлівна, - по-перше, треба мати міцне здоров’я, щоб днями стояти на ногах коло плити. Потрібні продукти, кошти на їх придбання, на пластиковий посуд. Дякую всім, хто впродовж цього часу нас підтримував, надавав і продукти, і кошти. Це дуже багато людей, без них нічого б не було. З їх допомогою ми відправили сотні посилок у понад 30 бригад бійцям з Новоставець, Кривовільки, Теофіполя, селища цукрового заводу, Кунчі, Поляхової, всім, хто до нас звертався. Але цієї зими  у нас був трохи простій. Хворіла і я, і моя мама, їй вже 85 років, роблю все, аби вона ще жила. Тепер вже трохи її стан стабілізувався, тож відновлюємо нашу роботу. Є в нас продукти довготривалого зберігання, змогли закупити їх за кошти, які нам надав Новоставецький ліцей з передвеликоднього ярмарку. Надали нам ліцеїсти і частину продуктів. Багато продуктів довготривалого зберігання надали нам настоятель  Новоставецького  Святомихайлівського храму Православної Церкви України отець Дмитро з паніматкою Оленою. Тож у середу, 22 квітня, відправили посилки нашим хлопцям. Бо ж свято триває, хай вони отримають від нас краплинку тепла та турботи.

Хоч додалися проблеми з наданням Гуманітарною новою поштою промокодів, їх практично неможливо отримати. Довелося за пересилання заплатити власні кошти, але нічого. І за світло, і за газ, і за воду треба більше платити. Налаштована Оксана Михайлівна оптимістично, розпочнуть працювати, як раніше. Сподівається на підтримку благодійників, буде звертатися, просити. Бо п’ятий рік йде війна, але там, на фронті, хлопцям найважче. Бо знає, як чекати звістку від сина, а всі там вони чиїсь діти. Тому продовжуватимуть вносити свою маленьку частку у нашу велику спільну перемогу.

Галина Тебенько