У суботу, 28 березня, назавжди зупинилося серце жителя села Шибена, учасника бойових дій, інваліда першої групи, ветерана війни В’ячеслава Вікторовича Вербійчука. Йому йшов 53-ій рік. Напевне, не було такої людини в селі, в якої від цієї трагічної звістки не обірвалася душа. А наступного дня, в неділю, 29 березня, чи не все село прийшло віддати йому останню земну пошану.
Народився В’ячеслав 17 серпня 1973-ого року в родині Ольги та Віктора Вербійчуків, був другою дитиною у цій дружній багатодітній сім’ї. Тож змалку був привчений до роботи, зростав працелюбним, товариським, справедливим хлопцем, піклувався про менших братиків та сестричок. Закінчив Шибенську середню школу, далі навчався у Теофіпольському СПТУ-34, здобув спеціальність тракториста-машиніста та водія. Відслужив армію, став працювати водієм у місцевому господарстві. З хорошою дівчиною Катею з Івано-Франківщини створили гарну сім’ю, купили хату, ростили дітей Олю та Сашу.
Як не стало в селі господарства, їздив на заробітки, працював на встановленні сонячних батарей, треба ж було хату ремонтувати, дітей на ноги ставити.
4 липня 2022-ого року був мобілізований, принесли повістку, пройшов медичну комісію, був визнаний здоровим. Служив артилеристом у 47-ій окремій механізованій бригаді спочатку на Запорізькому, далі на Донецькому та Сумському напрямках. Був вмілим бійцем, передавав свій досвід молодим хлопцям, заслужив повагу та визнання побратимів та командирів підрозділу. Був нагороджений почесною відзнакою «Бойовий хрест». А посвідчення учасника бойових дій отримав одразу через два місяці, як почав воювати.
Три роки захищав Вітчизну, сумлінно виконував бойові завдання, був вірний військовій присязі. Скільки треба було змерзнути, недоїсти та недоспати, пережити ворожі обстріли, смерті та поранення побратимів. І от захворів на онкологію, пів року лікувався, був визнаний ВЛК інвалідом першої групи, отримав і статус ветерана війни.
25 грудня 2025 року був демобілізований. Родина продовжила лікування за власні кошти. Але страшна, невилікована хвороба прогресувала. І догоріла свічечка мужнього воїна В’ячеслава Вербійчука. Його життя забрала війна.
Дуже багато людей було на похороні. Приїхали родичі Каті, друзі, знайомі родини. З Сумщини приїхало троє побратимів. Якраз були на позиціях, їм терміново прислали заміну, оформили документи на виїзд з частини. І 12 годин вони їхали в Шибену, аби попрощатися з Батею.
Аби гідно провести поховання, громада самоорганізувалася. Школярі Шибенського ліцею встелили дорогу до цвинтаря сосновими гілками, вчителі на учні несли прапори, було багато живих квітів, були живі коридори. Священник отець Степан Коліщак відправив заупокійну панахиду за воїном В’ячеславом. А уродженці Шибени, керівник ансамблю духових інструментів Теофіпольського центру культури та дозвілля Олександр Зиборєв та учасник ансамблю Леонід Білий організували приїзд оркестру, адже Славік також був музикантом, грав на кларнеті. Додали сумні мелодії урочистості та скорботи поховальній процесії.
На цвинтарі зворушливу промову проказала вчителька історії Шибенського ліцею Ольга Біла.
- Сьогодні ми хоронимо не просто нашого хорошого односельця, - зокрема, сказала вона, - надійного чоловіка, люблячого батька та дідуся. Ми хоронимо воїна, Героя, який поклав своє життя за кожного з нас, за Україну. Тож схиляємо голови перед його мужністю та доблестю.
І звучав гімн України, і прозвучав салют з пістолета побратима.
- Ми щиро дякуємо всім, хто вшанував нашого брата, дякуємо Ользі Білій, яка дуже підтримала нас, - сказала опісля сестра Лідія Мойсєєва, - дякуємо всім, хто прийшов на похорон та розділив наше безмежне горе. У такий важкий час для нашої родини ми не залишилися наодинці зі своєю бідою. Ми відчули силу людського співчуття, тож висловлюємо всім нашу сердечну подяку.
Отож, Шибенська громада гідно вшанувала односельця, воїна, Героя В’ячеслава Вербійчука. Бо він віддав своє життя, щоб наступила наша велика, довгождана Перемога. Пам’ятаймо про це, ніколи не забуваймо!
Спочивай з миром, Герою! Вічна тобі слава!
Галина Тебенько