Це про 12-річну Богданку Кульчицьку з Великого Лазучина, а віднедавна шестикласницю гімназії № 24 у Хмельницькому. Адже розумниця, кмітлива, спритна, енергійна, доброзичлива та товариська. Ще й виступає за юнацьку футбольну команду «Дівчата» ДЮСШ № 1 міста Хмельницький.

Це про те, що сільські діти обдаровані, талановиті, працелюбні, наполегливі та цілеспрямовані. Бо виросли не в тепличних умовах, без репетиторів здобули міцні знання в сільських освітніх закладах та знайшли свої стежинки у широкому світі. А втім, все по порядку.

Народилася Богданка у хорошій, дружній родині Козаків у мальовничому селі Великий Лазучин 24 лютого 2014 року. Дідусь Анатолій Вікторович, бабуся Надія Степанівна тішилися  першими онуками Стасом  та Богданкою, завжди були добрими та справедливими. Мама Оксана та тато Віктор Кульчицькі, звісно ж, душі не чули у синочку та донечці-перлинці. А вони й зростали всім на радість – пізнавали світ, вбирали в себе досвід та вміння старшого покоління родини.

Провчилася Богданка у Великолазучинській початковій школі чотири роки і якраз тоді її закрили, бо мало було дітей. А ще з другого класу возив її дідусь два рази в тиждень в Теофіполь у школу мистецтв на заняття народними та сучасними танцями. Дуже їй це подобалося, хто не знав, її  постава та пластичність видавали в ній танцівницю.

• А далі Богданка стала навчатися в Теофіпольському ліцеї № 3, - сміється Анатолій Вікторович, - певне, придалася вона до мене, бо зразу влилася в шкільний колектив. За три дні вона знала більше учнів та вчителів, ніж наш Стас, який вже вчився там шість років. Бойова вона в нас дівчинка, активна, скрізь встигає. Як почалася повномасштабна війна, утворився наш Гуманітарний штаб Теофіпольщини і ми стали по селах збирати продукти довготривалого зберігання на підтримку Збройних Сил України, вона їздила з нами, ще ж така мала, та як могла, допомагала.

З вересня минулого року і Стас, і Богданка, переїхали у Хмельницький, бо там вже п’ять років живе та працює мама Оксана. Стас легко вступив у військовий ліцей Хмельницької Національної Академії Прикордонної Служби України, а Богданка стала навчатися у шостому класі гімназії № 24.

• І там вона дуже швидко адаптувался, - вже розказує мама, - вчиться із-задоволенням, і головна новина, захопилася футболом. Ми всі хотіли, щоб вона продовжувала займатися танцями, але вона була непохитною. На міжшкільних змаганнях її помітила тренерка ДЮСШ № 1 і вона стала там займатися. Вже взяла участь в багатьох турнірах та змаганнях, і у футзалах, і на відкритих стадіонах. Тож її взяли грати за юнацьку команду «Дівчата» цієї дитячо-юнацької спортивної школи. Хоч вона тут наймолодша, та забиває найбільше голів.  У «Шкільній лізі футболу» її визнали найкращим гравцем і сам Хмельницький міський голова Олександр Симчишин вручив її грамоту міської ради. Ми всі радіємо за неї, звісно, і переживаємо, адже це спорт, це велике навантаження, це постійні тренування. З іншого боку вона розвивається, вдосконалює свою майстерність, може за себе постояти.

А що ж каже сама Богданка, Дана, як на неї тут кажуть:

• Мені подобалося навчатися і в Теофіпольському ліцеї № 3, і в школі мистецтв, тут в мене залишилися хороші друзі. Але якось так все повернулося. Тепер мені більше подобається грати у футбол, це чудова командна гра. Мені довелося побувати на змаганнях у таких містах як Івано-Франківськ, Кам’янець-Подільський, Житомир, незабаром ми будемо виступати в Ужгороді, далі у Варшаві, а літом ми будемо грати та відпочивати в Болгарії. Думаю, що це буде щось чудове. Правда, я сумую за дідусем та бабусею, за Великим Лазучином. Але що поробиш… Чого я найбільше хочу: аби нарешті закінчилася ця війна, щоб наша Україна перемогла, щоб ніхто не гинув, не сидів в укриттях. Щоб діти могли вільно вчитися, займатися спортом. Я вірю, що так і буде.

Ось така вона, Богдана Кульчицька, маленька україночка, справжня козачка з роду Козаків з невеликого села Великий Лазучин.

Галина Тебенько