Пам’ятні дати дають глибокий привід відкрити для себе унікальні сторінки історії та побачити, як будувалися підвалини майбутнього успіху одного з найпотужніших підприємств харчової галузі Хмельниччини. Про те, як розгорталися події на тлі тогочасної історичної канви, розповідає Михайло Петрович СПІВАК. Нині це один з найбільш шанованих та досвідчених цукроварів держави, Заслужений працівник  промисловості України, а у ті часи – учасник будівництва Теофіпольського цукрового заводу, згодом майстер, головний механік, головний інженер та директор підприємства (1997-2008).

 

Цукрова галузь радянської доби (1950-1980-ті роки ХХ століття)

 

Виробництво цукру в Україні до початку 90-х років минулого століття складало 5,5 мільйонів тонн продукції за один виробничий сезон, із 12 млн т, що виробляли всі підприємства союзних республік тодішнього Радянського Союзу, котрі займались вирощуванням і переробкою цукрових буряків. З 324 заводів СРСР – 192 були розташовані в Україні, де трудилися більше 200 тис. працівників по вирощуванню цукрових буряків і виробництву цукру. Цукрова галузь була одна з найбільш бюджетоутворюючих галузей народного господарства.

Але, незважаючи на таку велику кількість заводів, техніко-економічні показники їх різко відрізнялись від передових заводів Європи і світу на той час. Мова йде про низьку врожайність цукрових буряків, які вирощували в основному при допомозі ручної праці, не зовсім якісне насіння цукрових буряків, відсутність сучасних методів агротехніки (на відміну від світових на той час), відсутність ефективних технологічних, теплових, енергетичних схем цукрових заводів, а також низьку добову потужність по переробці цукрових буряків.

До прикладу, середньодобова потужність радянських цукроварень становила 2,5 тисяч тонн переробки на добу, тоді як на заводах Франції, Німеччини потужність становила 8,0-8,5 тис. т/доб.

Врожайність цукрових буряків, яка становила в середньому 250-300 центнерів з одного гектара бурякового поля, суттєво відрізнялася від зарубіжної врожайності, яка на той час давала результат 550-600 ц/га. Солодкі корені демонстрували нижчу якість по цукристості - на рівні 15-16%, а також доброякісності - 85-86%; натомість провідні заводи світу мали показники 18-19% цукристості та 89-91% доброякісності. Таким чином, об’єм виробництва вітчизняного цукру з гектара складав в середньому по галузі 30-35 центнерів, а закордонні заводи досягали вдвічі більших показників, тобто, 60-70 ц, а подекуди отримували до 90 ц цукру з 1 га поля.

Питання викликала і якість готової продукції, яка не відповідала світовим стандартам. Затрати енергетичних і технологічних матеріалів на переробку сировини перевищували світові аналоги в декілька разів. У зв’язку з низькою потужністю цукрових заводів зазнавалися великі втрати сировини при зберіганні і переробці. Цукор України і всього Радянського Союзу був неконкурентним порівняно із світовим по собівартості і особливо по якості.

Разом з тим, радянська держава докладала значних зусиль в післявоєнні часи на збільшення потужностей по переробці сировини, зменшення виробничих затрат, покращення якості цукру шляхом модернізації існуючих підприємств, а також будівництва нових, більш потужних цукрових заводів.

В 50-60-ті роки минулого століття в Україні, особливо в західних областях, було зведено десятки нових цукрових заводів по переробці цукрових буряків потужністю 3-5 тисяч тонн на добу, які були оснащені частково зарубіжним обладнанням. Тільки в нашій Хмельницькій області в цей період були побудовані нові цукрові підприємства, а саме: Городоцький № 2, потужністю 3 тис т/доб (в подальшому реконструйований на 5 тис т/добу), – в 1951 році; Наркевицький цукровий завод, 3 тис т/доб переробки цукрового буряку, – в 1953 році; Кам’янець-Подільський цукровий завод, 3 тис т/доб, – в 1961 році.

 

Будівництво інноваційної цукроварні в Теофіполі

 

Починаючи з 1970-их років, з’явився новий виток в розвитку цукрової галузі. Так, в 1971 році рішенням вищих щаблів влади СРСР і Радянської України було прийнято рішення спроектувати і побудувати цукровий завод в Хмельницькій області потужністю 6 тис т/доб, аналогів якому на той час в Радянському Союзі не було.

Між керівництвом районів, області та очільниками галузі велась велика полеміка, де спорудити завод такої потужності. Пропозиції були різні, а саме: 2-й цукровий завод в Антонінах Красилівського району, смт. Деражня, смт. Білогір’я, а також смт. Теофіполь. За результатами переконливого аналізу та техніко-економічного обґрунтування відповідних спеціалістів, а також через наполегливість тодішніх керівників району (перший секретар райкому компартії Приймак І.М. і голова райвиконкому Косенко М.К., їх замісники й актив), було доведено вищому керівництву країни доцільність будівництва такого заводу саме в Теофіполі.

Зведення такого об’єкту було внесено і затверджено в план капітального будівництва країни на 9-ту п’ятирічку, куди ввійшли 14 основних будов країни, в тому числі, по Хмельницькій області – Теофіпольський цукровий завод і Кам’янець-Подільський цементний завод.

Хід будівництва стояв на суворому контролі керівництва країни. Були визначені чіткі строки: початок побудови – 1972 рік, закінчення – 1975 рік. Розробником спорудження виступив проєктний інститут «Укргіпроцукор», замовником – Міністерство харчової промисловості УСРС, головним підрядником – комбінат «Хмельницькпромбуд».

В стислі терміни виготовлявся проєкт побудови, а також кошторисна документація. Головним інженером проєкту було затверджено ведучого інженера «Укргіпроцукру» Альтермана П.Я. завдяки директору інституту Штангєєву О.А. За проєктом передбачалась загальна вартість будівництва в розмірі 50 739 тисяч карбованців. З них дольова участь організацій та колгоспів Хмельницької області (Теофіпольського району зокрема) в спорудженні під’їздного залізничного шляху протяжністю 29 км від станції Білогородка складала 1 000 тис крб. З загальної вартості на об’єкти виробничого призначення виділялося 38 768 тис крб, на житлово-комунальне будівництво – 10 406 тис крб, на зведення відгодівельного комплексу для худоби – 1 560 тис крб.

Поряд з промисловим будівництвом було запроєктовано і сучасну соціально-побутову структуру селища цукровиків. Передбачалось побудувати школу на 640 учнів, дитячий садок на 280 дітей, їдальню на 250 місць, лікарню на 50 ліжко-місць, будинок культури на 650 місць, побутовий комбінат, вузол зв’язку, житлові багатоповерхові будинки на 4 тисячі жителів з усіма комунальними послугами за рахунок заводу та інше.

Міністерством харчової промисловості було затверджено початковий штатний розклад замовника.  В серпні 1972 року директором заводу призначено Муравського Володимира Івановича, який до цього працював головним механіком Кам’янець-Подільського цукрового заводу, головним бухгалтером став Василюк Пилип Васильович, який до цього працював головним бухгалтером місцевого професійно-технічного училища, які на протязі наступних двох десятиліть забезпечували роботу заводу.

В чистому полі, на околиці Теофіполя розпочиналось будівництво найбільшого в Радянському Союзі цукрового заводу. Для цього на базі Хмельницького тресту «Промбуд» було створено «ПМК-251» на чолі з першим керівником Величком В.С. Восени, в листопаді 1972 року, зроблена перша розбивка головного корпусу заводу (виконавець розбивки - Сторожук М.О., в подальшому працівник заводу).

Засвоєння коштів на будівництво передбачало такий розподіл: 1972 р. – 450 тис крб; 1973 р. – 4 300 тис крб; 1974 р. – 10 700 тис крб; 1975 р. – 31 200 тис. крб.

Вже в кінці 1972 року розпочалось будівництво тимчасових споруд (бетонозмішувальний вузол, тимчасове житло для будівельників), яке відповідно до збільшення об’ємів будівництва також нарощувалось. У 1973-1974 роках зведено тимчасові дерев’яні бараки для проживання  будівельників, а також їдальні, клуб тощо.

На будівництво заводу з 1973 року залучалась молодь з місцевих сіл, районів, області, а також усієї республіки.

У зв’язку із значним обсягом будівельних і  монтажних робіт на будівництві був також задіяний спецконтингент (засуджені за різні злочини). Їх  кількість на цьому будівництві в 1974-75 р.р. становила 1 500 осіб, а для контролю за їх діяльністю була створена спецкомендатура. Варто зазначити, що частина з них в майбутньому залишиться на експлуатації заводу після будівництва та стане фахівцями цукроваріння.

 Хід забудови контролювався та забезпечувався вищим керівництвом України і Радянського Союзу. Будівництво регулярно відвідували та проводили оперативні наради міністри, секретарі ЦК, керівники області та району. Зокрема, це заступник голови Ради міністрів УРСР Степаненко І.Д., міністр харчової промисловості СРСР Лєїн В.П., міністр харчової промисловості України Санов М.М., міністр промислового будівництва УРСР Щепетільніков А.М., секретар ЦК компартії України Погребняк Я.П., заступник міністра харчової промисловості по будівництву Столяр А.І. (координував будівництво від початку до завершення), перший секретар Хмельницького обкому партії Лісовий Т.Г., заступник голови облвиконкому Крикливий В.В. тощо. Також за напрямом був закріплений другий секретар Хмельницького обкому партії по промисловості Бондар Ю.О. Постійно наглядали за роботами і контролювали процеси керівники району Ревякін П.Л., Каштан В.Д., Медвідь А.К.; керівники і спеціалісти Хмельницького Бурякоцукротресту: управляючий трестом Яновіцький К.Ф.; головний інженер Костенко О.С., ведучі спеціалісти Задерей М.В., Книш В.Г., Міщенко С.П., Матвєєв В.О., Марунчин А.М., Любовецький В.С.

У зв’язку зі значними обсягами і стислими термінами робіт в 1973 році пройшло реформування в будівельній організації області. На базі будівельного тресту Хмельницької області був створений окремий комбінат «Промбуд» під керівництвом досвідченого будівельника Браташа В.С., який  до цього очолював будівельні організації м. Кам’янець-Подільського. На базі Теофіпольської «ПМК-251» засновано трестмайданчик, який очолив майстер своєї справи Іваненко Г.В., який також до цього працював в м. Кам’янець-Подільський.  Головою державної комісії було призначено головного інженера «Головцукру України», потужного фахівця цукрової галузі Літвінова Є.В., який упродовж 1974-1975 років майже постійно перебував на будівництві. Він контролював усі аспекти, даючи цінні поради, оскільки мав великий досвід в експлуатації цукрових заводів.

Зведення промислових, соціальних  об’єктів йшло високими темпами та наближалось до завершення. В колектив замовника в 1975 році почало приходити поповнення спеціалістів з інших цукрових заводів України, а також, з числа місцевих жителів, які хотіли працювати на заводі. Формувався колектив заводу, який в подальшому складався з висококваліфікованих фахівців своєї справи.

В останній період на забудові працювало більше 3 000 чоловік із 47 субпідрядних організацій. З лютого 1975 року робота велась цілодобово, аби впоратися з усіма завданнями.

25 грудня 1975 року був одержаний перший цукор на новонародженому заводі. Це була гордість Теофіпольщини, де до того часу майже не існувало промислових об’єктів. Рівень якості життя в Теофіполі суттєво виріс, з’явилась залізниця, незабаром, в 1980 році підведений природний газ, який забезпечував паливом цукровий завод, а також частину населених пунктів району.

 Після закінчення будівництва  був підведений підсумок цієї грандіозної, на той час, справи. Голова державної комісії, головний інженер Літвінов Є.В. підписав акт прийняття заводу в експлуатацію. На мітингу з цієї нагоди, де були присутні керівники держави, області, актив району, працівники заводу та жителі району, було вшановано найбільш активних учасників будівництва та вручено урядові нагороди. Поряд з будівельниками високі відзнаки отримали директор заводу  Муравський В.І. і слюсар-ремонтник Прокопчук В.М.

З того часу розпочалось активне життя об’єкту, яке триває до сьогоднішнього дня протягом 50 років. За пів століття на заводі утворилися цілі династії цукровиків. Адже в молоді, яка прийшла на експлуатацію в 1975 році,  середній вік становив 27 років. А сьогодні їх діти, внуки і правнуки вже забезпечують роботу підприємства і є справжніми фахівцями своєї справи.

 Отже, настав час запуску заводу по переробці цукрового буряка і виробництва цукру. 25 грудня 1975 року було отримано перші кілограми і тонни цукру. Так завершилось будівництво першої черги. Разом з тим, в процесі будівництва виявився цілий ряд недоробок, а частково і прорахунків, котрі в наступні роки усувались як будівельниками, так і цукровиками. Врешті, завод було доведено до проєктної потужності, тобто, переробки 6 тис тонн цукрових буряків на добу, а також випуску цукру за якістю згідно з держстандартом. А далі проводилася щорічна модернізація технологічних і енергетичних процесів, аби досягти високих техніко-економічних показників.

 

Цукроваріння в часи Незалежності

 

20 років з дня пропуску Теофіпольського цукрового заводу, 1995 рік.

Зліва на право: Шемерда В.Б., Поворозник М.С., Стебелецький В.Я., Трачук О.В., Паламарчук В.К., Антосєв П.В., Співак М.П.

Директор заводу Співак М.П., 1998 рік.

З 90-х років минулого століття і на початку 2000-х років цукрова галузь, як і інші галузі народного господарства нашої держави, зазнала не зовсім позитивних перетворень. Були порушені виробничі та економічні зв’язки між товаровиробниками і переробниками. Відбувалися банкрутства більшості колгоспів, які, відповідно, були не в стані забезпечити сировиною цукрові заводи; а ті господарства, що ще існували, мали надто малу врожайність і низьку якість цукрових буряків. Відсутність обігових коштів як у сільгоспвиробників, так і на заводах, бартерний обмін продукцією, значні витрати на переробку цукрових буряків і виробництво цукру, а також ряд інших причин приводили до банкрутства цукрових заводів один за одним. Не маючи відповідних сировинних і матеріальних ресурсів, заводи зупинялись, а промислове обладнання здавали на металобрухт. Одним словом – цукрова галузь зазнала краху.

Починаючи з 1997 року, свій відбиток наклало також роздержавлення цукрових заводів і сільського господарства. Залишившись наодинці без державної підтримки, не всі могли вистояти і вижити. Не кращим чином пройшло роздержавлення заводів та їх приватизація. Негативом виявилось і те, що до влади, і більше того, до власності заводів приходили особи, які були далекі від цього виробництва. Вони прагнули швидких доходів: не вклавши сьогодні 1-єї гривні у виробництво, вже завтра мріяли отримати прибутку 2 гривні. Це також посприяло в закритті цілого ряду заводів.

  Тому з 1997 до 2005 року почалось масове закриття діючих заводів. Сумська, Дніпропетровська, Черкаська, Рівненська, Чернівецька, Івано-Франківська області, які були бурякосіючими, а на їх території існували цукрові заводи, в цей період лишились без жодного підприємства. А раніше в більшості з них налічувалось від 15 до 22 заводів. У Вінницькій області, де працювало 39 цукрових заводів, залишилось 5. Із 17 заводів Хмельниччини 12 призупинили діяльність, а потім також загинули. Ось такі невтішні цифри, які в кінцевому підсумку зменшили виробництво цукру в Україні з 5,5 млн тонн на рік до 1,2-1,5 млн т/р.

 

Теофіпольський цукровий завод в Українській державі

 

Відчутних потрясінь в цей період зазнав і Теофіпольський цукровий завод. В силу об’єктивних і суб’єктивних факторів, і навіть штучними методами, була загроза зупинки заводу. А на балансі підприємства утримувалася ще й соціальна сфера з наданням усіх комунальних послуг. Разом з тим, контроль за ситуацією в цей період дозволив утриматися на плаву. Завод не зупинив своє існування. Люди по сьогодні мають роботу.

 

Після будівництва першого 6-ти тисячного заводу в Теофіполі – протягом 10 років в Україні було побудовано ще 6 таких заводів:

• Чортківський Тернопільської обл. 1977рік
• Радехівський Львівської обл. 1978 рік
• Оржицький Полтавської обл. 1979 рік
• Деражнянський Хмельницької обл. 1986 рік
• Крижопільський Вінницької обл. 1986 рік
• Добровеличківський Кіровоградської обл. 1986 рік

Ще п’ять таких заводів побудували в Росії і один в Молдовії – Бричанський цукровий завод. На цьому будівництво нових цукрових заводів закінчилось. На сьогодні три з них ще зовсім молодих за віком припинили своє існування ще на початку 2000-х років, не проіснувавши і 5-ти років і порізані на металобрухт, обладнання яких було Європейського виробництва, а біля кожного заводу залишилась також соціальна інфраструктура як і в Теофіполі, що при відсутності підприємства стала не зовсім необхідна. Це заводи: Деражнянський, Добровеличківський, Бричанський.

 

За піввіковий період на Теофіпольському цукровому заводі були спади і піднесення. В різні періоди часу і в різних умовах завод щорічно модернізовувався, залишався одним з кращих серед інших. За 50 років роботи завод переробив більше 20 млн. тонн цукрової сировини, виготовивши при цьому понад 2,5 млн тонн цукру.

Цукровий завод зробив великий внесок у розвиток Теофіпольського району, який став кращим серед інших районів Хмельницької області, особливо в сільськогосподарському виробництві. Газифікація району, як виробничих напрямків, так і соціальних, особливо населення, підняла на вищий щабель якість життя району. Значна заслуга в цьому колишнього очільника Теофіпольського району Шуляка В.К. і агронома колгоспу «Волиця» Возної З.П., які у той час були депутатами  Верховної  Ради СРСР.

На Теофіпольській цукроварні створювались в різний час допоміжні дільниці роботи, аби зайнятість працюючих була більшою. Мова йде про тепличне господарство для вирощування овочів в зимовий період, швейне  виробництво, кондитерське виробництво, бджолярство, підсобне господарство по вирощуванню ВРХ, свиней та інше.

Гордістю підприємства є те, що в скрутні часи 2003-2004 років силами працівників за власні кошти заводу був побудований великий спортивно-оздоровчий комплекс з такими об’єктами: басейн плавальний з доріжками по 25м довжини, басейн для дітей, ігрова зала 30-18 м з глядацькими трибунами на 200 глядачів, тенісна та тренажерна зали, кафе, готель для спортсменів на 60 чоловік, стадіон зі спорядженими ігровими футбольними, волейбольними і баскетбольними майданчиками, ринг для боксу, відкритий басейн 60-200 м, ігрові атракціони для відпочинку дітей.

Маючи такий комплекс, більше 200 дітей Теофіполя і громади мають змогу займатися спортом в чудових умовах та відвідувати різні секції. Тут проходять спортивні змагання районного, обласного і державного значення. Молодь має змогу розвивати себе у багатьох напрямках.  

 

Шановні колеги та друзі! Дорогі земляки!

 

За останні десятиріччя пройшли значні перетворення в державі: як негативні, так і позитивні. Підприємства цукрової галузі України лишилися діючими всього 30 з наявних 192, а в цьому році працює лише 26. В цей непростий період, особливо в часи війни, коли розбалансована економіка, кооперація, лише 26 цукрових заводів зуміли вмонтуватись і пристосуватись до таких особливих умов, найти свою нішу і продовжувати розвиватися далі.

Починаючи з 2010 року, змінився підхід до виробництва цукру на заводах, які залишились діючими, а саме вирощування цукрових буряків побудоване на новій технології без затрат ручної праці, із застосуванням сучасної агротехніки та якісного насіння, добрив, засобів захисту рослин, із залученням сучасної техніки по обробітку ґрунту і копанню коренеплодів. Ці заходи та цілий ряд інших дозволили отримувати високу врожайність з якісними показниками цукрової сировини. Ця культура стала більш рентабельною, хоч і трудомісткою. З’явився інтерес в тих, хто займаються її вирощуванням, адже як попередник в сівозміні, вона дає хороші умови для вирощування інших сільськогосподарських культур.

В плані переоснащення технологічної бази заводів пройшли також значні зміни для більш ефективного методу вилучення цукру з одиниці сировини, зменшення енергетичних та інших затрат за рахунок збільшення потужності добової переробки, модернізації технологічних, теплових, енергетичних, водних схем заводів. Ці позитиви принесли відчутні результати. Цукор став якісним і дешевшим, він відповідає  світовим стандартам. І вже сьогодні кращі заводи України виробляють його від 80-90 центнерів з гектара поля, що колись було мрією.

Серед цього списку і Теофіпольський цукровий завод, якому виповнюється 50 років. Користуючись нагодою і в зв’язку з ювілеєм, хочеться відзначити тих, хто стояв біля витоків будівництва, а саме першопрохідців з 1973 року Це перший директор заводу Муравський Володимир Іванович.; головний бухгалтер заводу Василюк Пилип Васильович; колишній головний механік заводу, в подальшому – головний інженер і директор заводу, який зробив свій внесок у становлення колективу Походощук Вікентій Андрійович; заступник директора з будівництва Багнюк Павло Олексійович, якому цьогоріч виповнилося 90 років; водій автомашини Загоруйко Леонід Антонович; подружжя Макарцових: В’ячеслав Іванович – водій-кранівник і Людмила Олексіївна – секретар-друкарка; Співак Лариса Миколаївна, інженер-кошторисник; Матвійчук Анатолій Іванович, головний інженер; Шемерда Віктор Броніславович, головний енергетик; Рожко Василь Андрійович, машиніст тепловоза; Поворознік Микола Сергійович, кранівник; Саветюк Галина Григорівна, інженер-будівельник; Денисюк Іван Степанович, водій автомашини; Полукравець Костянтин Арламович, водій автомашини;  Кошанько Григорій Андрійович, майстер залізничної гілки; Купець Іван Іванович – інженер-механік; Походощук Надія Андріївна – бухгалтер; Коротков Анатолій Харитонович – начальник цеху механізації; Гринюк Іван Іванович – стропальник; Тимошенко Анатолій Павлович – начальник ТЕЦ; Черняга Іван Дмитрович – начальник цеху КВПіА; Товкайло Тихон Іванович – різноробочий; Харчук Іван Артемович – начальник з/д колії; Рудик Василь Степанович – завідувач складу обладнання; Трачук Петро Федотович – електрик;  і усі ті, хто пройшов трудові шляхи в подальшому. Їх так багато, що боюсь когось обминути увагою.

Пишаюсь тим, що з більшістю з них було порозуміння, що приводило до позитивних результатів. Продовж цього часу ми вчились самі і вчили інших, а сьогодні вони передають свої знання, досвід молодим цукроварам. Адже молодь, як правило, вирощуємо на підприємстві, у зв’язку з закриттям профільних учбових закладів, профтехучилищ, технікумів і інститутів.

Цукрова галузь України і Хмельниччини, в тому числі, сьогодні продовжує не тільки існувати, але й конкурувати з цукровими заводами Європи і світу по собівартості і якості виробленої продукції. Вірю в майбутнє цієї галузі в Україні, в її перспективу!

Отож, Теофіпольський цукровий завод пройшов славний шлях довжиною в 50 років. На заводі виросли цілі династії цукроварів, які продовжують славні традиції своїх дідів та батьків, це те покоління в особах дітей, внуків і правнуків, які торують сьогоднішні дороги.

В день ювілею вітаю колектив Теофіпольського цукрового заводу, ветеранів праці, жителів містечка цукровиків і району, також їх сім’ї! Бажаю всім здоров’я благополуччя і миру! Нехай Ваша праця приносить Вам прибутки і задоволення від роботи!

Вітаю всіх цукроварів України з завершенням виробничого сезону, здолання всіх негараздів, зичу їм вагомих здобутків в їх нелегкій праці!

 

Михайло Співак, учасник будівництва Теофіпольського цукрового заводу з 1973 року, в подальшому його працівник протягом 35 років, технічний директор ТОВ «Старокостянтинівцукор»