Як швидко летить час! Здається, зовсім недавно, у переддень його поважного ювілею,  ми спілкувалися з директором  Шибенської ЗОШ І-ІІІ ступенів Сергієм Юхимовичем Савчуком. Говорили про його шлях на царині освіти, обговорювали проблему малокомплектної сільської школи, сучасний стан освітньої галузі. З сумом констатували, що чи не в кожному  селі щороку меншає учнів, а в маленьких селах вже нема ні дитячих садочків, ні шкіл, бо нема дітей. Що кожна нова влада за часів Незалежності України проголошувала курс на відродження українського села, а насправді потихенько знищувала його – своїми недолугими реформами.

Таке  його покликання

А з тих пір промайнуло вже п’ять років. І 2 листопада відзначатиме Сергій Юхимович ще поважніший свій ювілей – 75 років з дня народження, і вже більше, ніж півжиття, а точніше 40 років, він на посаді директора. А проблема малокомплектної школи не зникла, а, навпаки, загострилася. 

- Зруйнували колгоспи, люди втратили роботу, - міркує з болем, - середній клас у селі не сформувався, молодь шукає кращої долі у великих містах, люди масово виїжджають на заробітки за кордон. А було в Шибені три бригади, три ферми, конюшні, вівчарник, курятник, тракторний парк. Село жило, вирувало. А тепер є лише одна підвода, щоб мерця на цвинтар вивезти. Не маючи роботи, частина тих, хто залишився в селі, спивається, деградує. Бо яка перспектива? Ніякої. І село вимирає.

От в Шибені цього року померло 30 людей, а народилася одна дитина. А як я у 1967 році прийшов працювати в Шибенську середню школу, навчалося тут 420 учнів, коли 40 років тому, у 1979 став директором, учнів вже було вдвоє менше, а сьогодні їх лише 74. От зараз відділ освіти працює над формуванням освітньої мережі на наступний навчальний рік, у більшості шкіл планують понизити ступінь. Наша Шибенська має стати гімназією, тобто дев’ятирічкою. Передбачається, що буде створено чотири опорних школи – у Теофіполі, Поляховій, Базалії та Святці. Як воно буде, хто буде вчитися в старшій школі, як діти будуть підвозитися? Коли нема доріг, коли розбиті шкільні автобуси? А частина вчителів, що, стане безробітними? Ще ж спостерігається якась боротьба між директорами шкіл, йде переманювання учнів. Це неправильно, це нездорова конкуренція. І хто придумав ту злощасну формулу, коли освітня субвенція надається на учня, фінансується лише заробітна плата та енергоносії? Це ж якесь шкідництво, не доведе ця реформа до добра. Бо як ще в селі не буде школи, то й села не буде.
Пригадав, як було за радянських часів, коли фінансування було достатнє, кожна школа мала рахунок у сільській раді, вистачало коштів на зміцнення матеріально-технічної бази, на капітальний ремонт. А тепер директор має викручуватися, як може, ходить з протягнутою рукою, бо все треба забезпечити згідно вимог. А вони постійно зростають.
- От вже другий рік, як в рамках освітньої реформи запровадили Нову Українську Школу, - продовжує, - це дуже добре, це нові підходи до організації освітнього процесу в початковій школі, це якісно новий рівень надання освітніх послуг. Це фінансування, адже класи забезпечили комп’ютерами, оргтехнікою, меблями. Але якщо в класі менше 5 учнів, фінансування не надається, все це треба придбати за рахунок батьків чи благодійників. Чи справедливо це? Чим ці діти гірші? Є багато питань, на жаль, є всякі бюрократичні ситуації. Так не повинно бути, і наша нова влада зобов’язана це подолати.
А свої високі літа зустрічає Сергій Юхимович з почуттям виконаного обов’язку: напевне, так було написано на його долі - все життя, а це 58 років педагогічного стажу, трудитися на освітянській ниві, з них 40 років керувати педагогічним колективом, об’єднувати, згуртовувати вчителів, мати порозуміння з батьками, вболівати за своїх учнів. Як кажуть – тримати школу. Хоч це дуже непросто.
- Я щасливий, - каже, - що саме так склалося моє життя, а не якось по-іншому. Що поруч зі мною працювали самовіддані, талановиті вчителі старшого покоління, в яких я вчився, що зараз поруч мене працюють мої учні. І всі досягнення, традиції нашої школи – це наші спільні здобутки. І в глибині моєї душі все таки жевріє надія, що відбудуться в нашій державі добрі зміни, що будуть робитися конкретні кроки на відродження українського села. Що будуть створюватися робочі місця, молодь залишатиметься в селі, будуть народжуватися діти. Що в нашої Шибенської школи буде майбутнє.
Галина Тебенько