Бог і Україна

Залишились в минулому президентські вибори в Україні. Яка різна оцінка їх в нашому різнокольоровому суспільстві! «Є народ маленький, а є великий, а ми давно розбовтані багном» (Ліна Костенко). Наша мудра сучасна Леся Українка. 73 проценти виборців проголосували за нового Президента України, кричать, плескають у долоні, б’ють в бубни, в дзвони російських церков вірні прихильники «руського мира».
Та не всі ті 73 відсотки, рейтинги обліпили груди «слуги народу» Зеленського (?!) – добру, якщо не левову частину з них відтягнула на себе ганебна прірва між жирним достатком, захмарною розкішшю, піднебесними зарплатами, пенсійними, преміями в одних, в явній меншості і між посинілою худою бідністю інших, нагло обкрадених першими мерзотниками. І то все почалося з самого початку Незалежності України спритними червоними секретарями обкомів, райкомів і роками примножувалось (?) тотальною корупцією, хабарництвом при всіх п’яти Президентах України. І тільки один із них - Петро Порошенко прилюдно визнав свої помилки, промахи і вибачився перед українським народом.

Ми, виборці Порошенка, попри оте «проти» дали перевагу заслуженому «за» - віддали свої чисті, здорові і чесні голоси за нього, подякували нашому Президенту і Головнокомандувачу за те все велике і святе, доленосне, що в своїй рідній дорогій державі Україні за тих п’ять дуже непростих тривожних років виборов Петро Порошенко: армія, шлях в Європу, НАТО, безвіз, мова, віра.
І ще: як ми, виборці Порошенка, гордились його блискучими, змістовними, аргументованими, патріотичними виступами перед будь-якою поважною аудиторією в себе в дома, чистою українською мовою і в Європі, Америці, ООН, на всяких міжнародних форумах, вільно англійською мовою – і скрізь без жодної шпаргалки!
Є в кого повчитись і обраному новому Президенту України, названого себе «слугою народу». Його слугам з 95- кварталу, його партії «Слуги народу», одноязичних, двоязичних її членів. Але який, чий народ вони будуть обслуговувати? І якою мовою?
А поки що приглядаємось, прислухаємось до нового «слуги народу». Аналізуючи, роблячи висновки з його першої закордонної поїздки в Брюссель. Попробуємо повірити, що новообраний Президент України, який вилупився з яйця 95-го кварталу, підкинутого зозулькою «руського мира», буде щиро, приклавши руку до серця, співати, а не плямкати губами, Гімн України і покаже, що він « …браття, козацького роду». Поживемо – побачимо.
Але я не знаю, що буде в тому році з Днем Незалежності України 24 серпня при новому Головнокомандувачі Збройними Силами Ураїни, як він буде командувати генералами Армії в білій безрукавці без краватки, якщо він ховався від призову в Армію, не тримав автомат в руках?!
Оглядаючись назад, – якою була напруженою, тривожною та виборча і природна весна!.. Думалось: в Україні війна, а тут вибори, - якою ж ти, в повну силу розвинена весно, перейдеш у літо з такими причаєними тривогами за долю України, з таким розчахнутим суспільством, таким злом, з братовбивчою люттю?! А чи рясно зацвітеш, чи зав’яжеться твоя весняна брунька, чи замерзне на холодних імперських протягах агресивної злючої путінської Росії? А чи згорить в полум’ї нової ескалації тої гадючо-повзучої війни?! А якщо зав’яжеться, вродить, достигне,- який він буде, з яким присмаком?
Так, ще була весна, ще так дружно світились травневі білі свічки на розкішних кронах каштанів, а чомусь і досі такий осінній вирій у душі! Дощі, сльота і в природі, і в душі!
Ще під час весняних виборів, а тепер літні вибори до Верховної Ради, - дуже вже агресивно підняли голови реваншистські антиукраїнські сили «вождів» Медведчука, Бойка, Рабіновича, Вілкула, Кернеса…Навколо них крутиться вся 5-а колона Москви в Україні, прихильники «руського мира».
То ж такі разом з Януковичем і розв’язали ту прокляту війну, догодивши Путіну. Ще п’ять років назад була змита дощами кров з бруківки Майдану, а і досі в душах українців (не в них) залишився крик і пекучий щем у серці…
«Змили, а он для спогаду калина,
Крем’яна з портретами стіна:
Та – немає дорогого сина,
Мужа не докличеться жона»…
Микола Петренко
А зараз і далі ллється кров синів, портрети яких на гранітах по всій Україні…
Не спиться українофобам – лакеям Москви: дуже блистять в очах кремлівські зірки(?!). Їх люта злоба гаддям розповзлась по Україні – так хочеться порвати на клоччя все наше святе, духовне, українське.
Як вони чекають кінця виборів – вони ж проходять (!) - малороси. Хохли голосують за них (?!). А вже у Верховній Раді знюхаються з такими ж рускоязичними «слугами народу», склепають більшість, перероблять під себе Конституцію, поміняють Закони,і – назад «бандерівці»…в імперське московське ярмо, ми вам покажемо вашу мову, ваш Томос, вашу волю, вашу мать.
А тут ще головна зозулька (слово Олега Ляшка, але без московська) Батьківщини заявила своїм розкосиченим хвостиком – дуже вже хочеться бути Прем’єром, якщо не повезло з президенством. І ради того вона готова підкинути своє яєчко будь-якому із реваншистів, аби отримати більшість у Верховній Раді.
А де ж наші патріотичні українські сили?- пересварені, в опозиції один до одного. А Путін з Кірілом потирають руки.
Невже повториться 1918 рік? Ось зараз пишу, а важкі думи час від часу зупиняють мене і замість кулькової ручки я відчуваю у руці гостру козацьку шаблю!
Як подумаєш… Все життя нашого мирного працьовитого народу протягом віків було між шаблею і плугом! Занадто вже багато української крові було пролито і ллється далі на вівтар Свободи,Волі України (!). І що? Знову в їх колишнє общеє «отечество» в мундирі кегебе і шагом марш в Сибір, на Соловки!
Досить! Ми віками не жили, а виживали, підводилися серцями до неба.. Ми прагнули стати не такими, якими нас (хохлів по - їхньому) веліло відштамповувати імперське зло, беззаконня, ми прагнули вибороти наше право (!) бути кращими, вірними нашим українським ідеалам справедливості, честі, гідності, любові!
Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!
Втратити Україну – то означає втратити голову.
Для нас, національно-свідомих українців, є два найвищих, найсвітліших слова: Бог і Україна.
Україна, наша рідна земля, подарована нам Богом, із золотокосими нивами на золотих чорноземах. А яке небо над ними – високе- високе, голубе-голубе!
Разом із золотим колоссям, це ж наш натуральний Державний Прапор – великий-великий – від Сяну, Карпат і аж до Дону! То наш рідний край, наша рідна дорога Батьківщина – Україна! І разом з нею наша мрія, наше майбутнє щастя: коли буде весела мама «із своїм дитяточком малим», коли буде мирне небо над головою, коли після теплих дощів добре вродить нива, коли співатиме радість, любов, коли буде спокій на душі, а ще: хай після тих затяжних дощів, потопів блисне сонечко, з’явиться небесна веселка, стане над Дніпром, з’єднає його два береги – хай би обнялись брати українці!
А поки що агресор-окупант відгриз наш Крим, а над степами Донбасу кружляє двоголовий кремлівський орел-стерв’ятник, з донецько-луганським бандитом – головорізом на ньому. За сто років (з 1917), вихований Москвою, несучи смерть, каліцтва, розруху.
А десь в хатині над Дніпром, в Карпатах, на Поліссі, в інших куточках України, молоденька мама-вдова в чорній хустині перед сном розказує казочку своїй сирітці про хлопчика Івасика Телесика, який летить на гусачку до свого батечка, матінки…
Який разючий контраст!
Вже літо, за тиждень вибори до Верховної Ради, - яким воно буде, яку естафету передала йому та дощова виборча весна? Невже після тих виборів будемо мати щось подібне на тих 73 відсотки? Невже через злість на ті прокляті тарифи, всякі інші негаразди, ті ж самі виборці, «слуги народу» ще примножать ті відсотки, віддавши свої голоси ще й за реваншистів – 5 колону Москви в Україні? Господи, наверни таким розум!
«Що ми за народ такий?» - запитує сам в себе і кожного з нас Володимир Яворівський в своїй авторській що недільній радіопередачі.
Дорогі краяни, та й всі українці! Йдучи на вибори, думаймо добре провітреною головою від тих телеекранів, прислухаймося до свого серця, загляньмо в свою душу, - не нашкодьмо Україні і собі.
Які гарні ці слова, дуже влучні – все сказано! Я їх запозичив у вашого автора Аркадія Медведя. Молодець! Ті влучні слова вже на агітаційному озброєнні моїх колег, друзів тут, у Львові, на Львівщині, в Києві, в Бердичеві, в Івано - Франківську, в Тернополі, на Запоріжжі, в Білогір’ї, Кременці, і в нашому Теофіполі – всі читали ту статтю.
Кланяюсь дорогим краянам села Великий Лазучин, патріотам, зустріч з якими й досі в моїй пам’яті. То вони, разом з незабутнім світлої пам’яті Василем Корнійовичем Шуляком побудували одну з перших в нашому районі свою, Василя Корнійовича, його сім’ї і мою церквичку Київського патріархату, яку освятив сам Патріарх Філарет. Впевнений: такі українці знають кого обирати, за кого голосувати.
Набридли почервонілі від злості півні, які не вилазять з телеекранів, кукурікають різними голосами, хто принципово для Сходу і Півдня України своїм только одноязичним язиком, а другий – двомовноязичною какаразніцею обливають один одного багном, ледь не доходить до бійки. А, дивлячись на таких, з них беруть приклад їх виборці. Навіщо думати? Та киньте одні і другі, півні і слуги, своє кіріло-путінське грішне вбивче богословіє ненависті, лютої злоби до українців, до всього українського, не глуміться над мовою Шевченка, Франка, Лесі Українки всякі покидьки – шуфричі, галицькі, рабіновичі, вілкули, королівські, розумникові «слуги народу» і т. д. В душах таких перевертнів є щось справді вовче: воно виє в темну ніч, в тьму, туди, де ми донедавна ще були. Поміняймо це зло на Святе Українське Богословіє Божої Любові, Шевченкове єдиномисліє, братолюбіє!
Вам захочеться жити, любити, творити добро і Україні, і собі, а не порскати кремлівським ядом братовбивчої люті! Ви, зашорені, не будете стояти в сліпій глухій запіненій обороні повержених ідолів безбожного імперського режиму «щасливого» радянського кегебістського минулого – московського ярма, а тепер ще й русской церкви без Бога!
Звертаюсь до виборців, тих затятих українофобів: люди добрі, українці ! Хіба можуть такі, за кого вас агітували, віддати ваші голоси на виборах, довести, що вони – нащадки козацького роду?! Яка ганьба!
Отож, хай добре провітрений мозок у вашій здоровій голові виведе вас на чистенькі, рідні росяні українські простори!
Повернусь ще до бувшого Президента: Петро Порошенко не відвернувся від України – він із своєю очищеною потужною українською проєвропейською командою – «Європейська солідарність» йде у Верховну Раду. Він, як досвідчений політик-державник, готовий підставити своє плече»слузі народу»Зеленському.
Всі ми добре пам’ятаємо польську «Солідарність» Лєха Валєнси, яка добряче трусанула соцтабір СРСР, які згодом розвалився. І як об’єднана польська нація - я перш за все є поляк,а потім решта (!) - рішуче рвонула вперед! І зараз щаслива вільна незалежна Польща заможно живе в сім’ї вільних успішних європейських країн, в НАТО, де гарантована її безпека, - захищена від хижої Росії, спадкоємиці Хана Батия. А ми «давно розбовтані багном» - як соромно!
А вже після тих виборів, очистивши душу від накопиченого всякого накипу, разом спитаємо:
- Великий Боже! Чому ти дав нам, українцям, так багато чорноземів, за що ми тобі вічно будемо вдячні, але чому на них так багато бідних?
Поки що Небо мовчало, мовчить і досі. А на своїй рідній землі, такій багатій, будемо мати відповідь після тих дуже відповідальних виборів і Президента України, і Верховної Ради(?!). Отож пам’ятаймо ці гарні слова: не нашкодь Україні і собі.
Вірш Миколи Петренка
У черзі за щастям
Теленовини: у черзі за субсидією стало недобре літній пенсіонерці. «Швидка» забрала її до реанімації.
Це так, як здогад крізь пітьму,
Це так, немов до горла ніж,
Сам Бог дивується : чому
Ти в довгій черзі тій стоїш?
Ти тут за щастям, чи ж не так?
О , ті розбійні платежі
І в тихім серці переляк.
І знов-як здогад крізь пітьму,
Це так крізь хмару сполох б’є:
Сам Бог дивується:чому
Ти, жінко, платиш за своє?
Ти ж оплатила все сповна
Усім своїм тяжким життям:
Тепер ти – божеська жона,
Тобі за все заплатять там.
І вже ні зла, ні бід, ні лих –
Це так, неначе з пліч гора!
А черга меншає – на тих,
Хто сам в тій черзі догора…
Володимир Блюсюк,
Львів, червень-липень 2019 року