Погода

Ти поруч, матусю!

Цим листам - трикутничкам майже 75 років. Вони доносять до нас, молодого покоління, велику правду про Велику Вітчизняну війну 1941-1945 років, як складової Другої світової.


Я перечитую твої листи…
Для когось Велика Вітчизняна стала далекою історією. Та вона незагоєна рана для тих, хто пройшов її вогонь, важкими кроками торував свою ратну стежину, вийшов із цієї пожежі Переможцем. Це наші герої-фронтовики.
І тепер, коли від Великої Перемоги нас розділяють більш, як сім десятків років, не зайве ще раз і ще раз погортати ці мужні за змістом аркушики листи, яких з нетерпінням чекали згорьовані воєнним лихоліттям мами і дружини, кохані, цілі родини. Листи, які дивом збереглися і стали сімейною реліквією…
Трикутнички були жаданими і радісними. За кожну таку звісточку з поля бою, госпіталю чи навчального центру рідні дякували Богу, що береже їхніх батьків, синів та онуків.
Вони залишаються в ранзі раритетних. У них кожне слово не має ціни, стає надбанням, уроком мужності і звитяги, а ще точніше – експонатом вдячності її величності сімейної та народної Пам’яті.


…Обережно беру з рук цієї тендітної жіночки різні за величиною потерті фронтові трикутнички. Відчуваю трепетний щем, подумки переношусь у події тих років, а до горла підступає клубок, непрохані сльози...
У березні 1944 року Теофіпольщину було повністю очищено від фашистської нечисті. Польовим військкоматом призивалися на службу в армію юнаки району від 18 років і старшого віку. У їх числі і був Іван Марценюк, колгоспник із господарства ім. Ворошилова с. Ленінське, якого небавом направляють на навчання у школу молодого бійця.
Листи від свого рідного дідуся по татовій лінії Марценюка Івана Івановича, 1926 року народження, уродженця с. Підліски (Ленінське), датовані від 5 квітня 1944 року по 29 січня 1945 року передала для гласності читацькому загалу районної газети «Життя Теофіпольщини» онучка Т. Тарадай. Як висловлюється Тетяна Олександрівна, це неповний перелік листів. Окремі з них загубилися або зберігаються в інших родинних скарбничках, зокрема, скажімо, в сім’ї племінника Олександра та його дружини Софії Шевчуків.
Листи з війни…Це не лише така бажана, очікувана звісточка від найдорожчої людини з палаючого полум’я світової пожежі. Пожовклі від давності аркушики, списані нерівним почерком, олівцем…
Так і хочеться схилити голову пере кожним словом. Адже в кожному такому трикутничку-вісточці крім усього іншого, своєрідний звіт, клятва перед рідними, перед Батьківщиною про свою ратну роботу в ім’я Перемоги.
І нині вчитуюся і вдумуюся у послання 18-річного воїна Червоної Армії Івана Марценюка, аналізую його думки. Тож у дні проведення обласної Естафети Пам’яті «Слава визволителям України!», присвяченої 75-річчю визволення Хмельниччини від німецько-фашистських загарбників та 75-річчю Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939- 1945 рр., переосмислюю його думки. Хоча за правилами воєнної цензури не все дозволялося піддавати гласності в солдатських листах тих далеких буремних днів. Майже на всіх трикутниках, надісланих додому, рядовий Іван Марценюк писав: «УРСР, Кам’янець-Подільська область, Теофіпольський район, с. Ленінка. Марценюк Лікері» і неодмінно на зворотній адресі стояла позначка «Польова пошта №…»
…Не судилося Івану Марценюку, який лежить разом з іншими бойовими побратимами у братській могил с. Запціг (ФРН) повернутися у рідне село, птахою влетіти у затишну батьківську хату-гніздечко, побачити дорогих своїх рідних і близьких, товаришів і друзів. Але пам’ять про нього живе у вдячних серцях спадкоємців. Як і ці фронтові листи, що і нині нагадують їм про дорогу людину. Фронтовика…
Подаємо окремі рядки із фронтових листів воїна.
05.04.44 р.
«У даний час навчаюся бити проклятого ворога, нашого мучителя. Душогубець хотів запрягти нас у ярмо, щоб ми були його рабами. Люди відчули на собі їх «ласку», коли захопив і наше рідне село. Та ми доб’ємо фашиста, нацизм викорінимо на землі. Не дозволимо найдам панувати над світом. Гітлеру буде кінець.
У мене все добре. Жив і здоров. Пишіть.»
01.06.44 р.
«Дорогі матусю і сестричко Текля, дядя Ваня!
Напишіть мені, чи є якась вісточка від тата. Чи є Романюк Михалко і Саверко Іванюк? А ще Корній Дубенець. Якщо знаєте їх адреси, надішліть. Ви завжди поруч у моїх думках. Чекаю відповіді.»
08.07. 44 р.
«Добрий день, дорогі мама і ти, сестрице Текля! Я жив та здоров. Вашого листа одержав. Ви пишите, що Семен Делікатний лежить у госпіталі в Києві із Мішкою Романюком. Надішліть мені їх адресу, то напишу листа.
А ще повідомте, чи є Ворона Іван та Петро Семенюк. Висилаю фотокартку із себе та Петра Шевчука.
Петька має обіду на своїх рідних, що йому не дають відповіді на листи. Його адреса така, як у мене.
Дорогі матусю і сестричко Текля! Сердечно прошу вас вислати мені фото із себе. Бо ті, що мав, зіпсувалися. Чекаю відповіді, як соловейко літа».
12.07 44 р.
«Дякую за листи. Продовжую набувати навиків майстерності бити клятого ворога, цю німецьку наволоч.
Їхалося мені в частину добре. Добрався благополучно. Харчів вистачило. Гроші ще маю. Мені тут усього досить, не голодую. Вам вислав фотокартки: одну маленьку, а другу – більшу. Напишіть адресу тата, може вони десь лежать на лікуванні. А ще Семена Делікатного і Михайла Романюка.
У мене все добре.
Іван.»
22.07. 44 р.
«Ви пишите і запитуєте на кого я вчуся. На того вчуся, щоб найшвидше здолати проклятого ворога, який плюндрує нашу землю, нищить міста і села, безжалісно вбиває людей. Помста настане. Сволочі не буде прощення.
Напишіть новини села, чи уже жнивують у колгоспі. Цілую. Іван».
04.08. 44 р.
«Одержав від вас два грошових перекази. Дуже прошу, не шліть мені грошей. Їх буду відправляти назад. Вони вам більш необхідні. Адже я тут повністю усім забезпечений. У них не маю потреби.
Чи є якась вісточка від тата? Якщо думаєте їхати до нього, то візьміть із собою мої листи та аркуші чистого паперу для відповіді.
Чекаю від тата листа. Ти, дорога матусю, завжди зі мною поруч. Як оберіг. Перечитую твої листи і стає сонячно та тепло.
Цілую. Іван»
07.09.44 р.
«Я живий і здоровий. Уже цілий тиждень перебуваємо всі на відпочинку. Нас всіх вдруге переодягнули, видали нове обмундирування та черевики.
Переведений в інше місце розташування. Але знаходимось в цьому ж місті. То, будь-ласка, листів тим часом не пишіть. Про все згодом повідомлю. До побачення.
Цілую. Іван»
P.S.
Маю образу на Ваньку Делікатного, Настуню Білогребінь та Марусю Білогребінь. Що це за такі родичі, що не шлють вістей?
Особисто не можу разом одночасно їм написати. А вони хоча б по одному листу надіслали, то я мав би що читати, радіти новинам. Ще раз до побачення. Пишіть.»
23. 10. 44 р.
«Добрий день, дорогі мама і ти, сестра Текля. Передаю вам палкий червоноармійський привіт.
Я живий і здоровий. Вам надіслав грошовий переказ на тисячу рублів. Як одержите, то повідомте.
Листи шліть на цю адресу, що вказав, навіть коли братиму участь у знищенні ворога у його берлозі.
Одночасно в цьому листі надсилаю вісточку Ростиславу Федорчуку. Напишіть, чи є ще хлопці 1927 року народження? Привіт твоїй сестрі Ліді. Чекаю від неї вістей!
Будьте всі здорові.
Іван»
01.11.44 р.
«Добрий день, мої дорогі мама і ти, сестрице Текля! Я живий і здоровий. В даний час знаходжусь у 70 кілометрах від Львова. Зупинилися в лісі…. Напишіть, що там дома. Чти немає нікого із тих, хто був забраний у Німеччину на роботу?
Чомусь так і не пишуть мені наші свояки – Настя Білогребінь та Юля Білогребінь, Ваня Делікатний.
Передаю всім привіт!
27. 12. 44 р.
«Добрий день, дорогі мама і сестрице Текля!
Поки живий і здоровий. Вже переїхали в інше місце дислокації.
Одержав листи від тата і сестри Ліди, Івана Делікатного.
Мамо! Чи маєте чим палити в хаті ? А чи є корм для худоби?
Ваш Іван»
14.01. 45 р.
«Лист писаний 14 січня 45 року. Добрий день, мої дорогі рідні – мама, сестричка Текля! Жив і здоров. Ваші листи одержав. Дякую.
Тепер повідомляю, що скоро доб’ємо раненого звіра-фашиста. Йдемо йому по п’ятах. Цілую. До скорой перемоги!
29.01.45 р.
«Добрий день, дорогі мама, сестричка Текля!
Жив і здоров. Я несу службу в іншій військовій частині. Моя адреса змінюється знову.
Б’ю ворога своєю грізною зброєю. Наступаємо. Ворог вперто чинить опір. Але нічого, ми краще воюємо за нього. Нищимо німецьку погань на її території.
Доб’ємо сволоту на його землі і весь світ забуде, що був такий німець-фашист. Передаю чистосердечний фронтовий привіт усім рідним і близьким.
Цілую-обнімаю. До побачення!
Іван»

Ці останні два листи-трикутнички, писані 14 і 29 січня 1945 року солдатом Іваном Марценюком, поштарями були вручені мамі Лікері Улянівні відповідно 26 лютого і 1 березня 1945 року. Та ніхто не знав, що і не міг передбачити, що героя не стало в живих 10 лютого 45 р.
Загинув солдат смертю хоробрих. За велику Перемогу! І вони були останніми – пожиттєвими!
Наступним листом, у звичайному стандартному конверті для рідних Марценюка Івана Івановича стала «похоронка».
Вічна слава Героям!
Підготував Андрій Рудюк,
голова районної організації ветеранів