Ой ти, зимонько-пустунко, що ти робиш з нами?
Вабиш, тішиш і чаруєш всіма кольорами.
Ми думали, ти холодна, пухнаста, біленька,
А ти змінювати вмієш кольори швиденько.
Зачаровуєш нас небом прозорим, димчастим,
А як сердишся, лякаєш і крицевим часто.
А коли пливуть по небу індигові хмари,
То химера бразолійна насилає чари.

А буває, з'являється смужечка вохриста, -
Та то сонечко чіпляє палеве намисто.
Морозець хова під льодом ціанову воду.
Лиш ялинки зберігають смарагдову вроду.
Знов сніги лягають білі на землю брунатну,
Для фісташкового поля це велике свято, -
Колосочки шафранові заколише літо...
Дай нам, Боже, дочекати, щасливо дожити.
Ой ти, зимо-чародійко, тільки будь обачна,
З червоними кольорами не жартуй нізащо.
Візьми собі за прикрасу жаристу калину,
А от крові багряної не треба й краплини.

Інна_Крупяк, 15.12.2024 р.