Я - сам! Вікно. Сніги..."

Писав колись Павло Тичина

Тій, що давно любив.

"Сестра чи Ви?"

Лиш біль душевний...

Здавалося мені -

Цей вірш написаний для мене...

"О панно Інно!.." Ні...

Я по-дитячому раділа

Почувши це ім'я,

Бо ним мене нагородила

Колись моя сім'я.

Сестру матусину так звали,

І я пишаюсь тим.

Нема вже тьоті Інни, мами...

У засвіти пішли.

О панно Інно! Як велично!..

Знов очі у росі...

Думками лину у дитинство,

Де мої рідні всі.

І звичне "Інночко", "Іннусю"

Вчувається мені...

Я знову згадую бабусю,

Щасливі, світлі дні.

О панно Інно, панно Інно...

Копаю глибше я:

Дізнатись хочу неодмінно,

Що значить це ім'я?

Таке собі латинське inno -

Це "плавати", "текти".

А взагалі, "потік бурхливий".

Добилась я мети.

Проста, весела і надійна...

І справді я така.

Хто-зна, чи схожі усі Інни,

Бо в Божих ми руках.

І бачить Бог, і знають люди

Усі в селі мене.

Хтось похвалить, а хтось осудить,

Хтось просто обмине.

А я тягнусь туди, де світло,

А я люблю життя...

"О панно Інно, панно Інно!.."

Незгаслі почуття...

 

Інна_Крупяк, 10.10.2024 р.