Погода

Період з 13 по 20 листопада для волонтерів Гуманітарного штабу Теофіпольщини був досить плідним. Адже у вісьмох селах збирали овочі, закрутки, інші продукти довготривалого зберігання, волонтерська група Наталії Гонюк з Новоставець відправляла посилки, Галина Лепетун з Колок зі своїми невтомними дівчатами впорали порося, наробили тушонку, насолили сала, стопили смалець і також відправили посилки.

Спочатку голова штабу Анатолій Козак разом з Миколою Тимощуком разом з Галиною Лепетун у Колках зібрали овочі та продукти. А в Борщівці збір продуктів знову організувала директор сільського будинку культури Майя Пейда, привіз їх на базу штабу Анатолій Козак.

 

  1000 Днів Незламності
   1000 днів виє лютий в душі,
    Ми хочем весни, перемоги і миру.
   1000 слів у молитві - журбі,
    Скільки ще, Господи, де взяти силу?
    1000 лез, що рвуть тіло наскрізь,
    Рідних молитви палкі відвертають.
    1000 крил що злетіли у вись,
    З неба, нескорені, нас захищають.
    1000 сліз попіл з серця змивають,
    А каби летять, бої ще тривають.

Теофіпольська громада знову понесла жахливу втрату. 16 листопада помер захисник України, учасник бойових дій Андрій Андрійович Сковороднік з Мар’янівки. Був у розквіті сил, йшов йому лише 45-ий рік. Йому б ще жити та жити, працювати, радіти життю, будувати плани. Та його мирне життя перекреслила війна. Бо як би не війна, все було б інакше. Як з цим страшним горем жити, як змиритися батькам, дружині, донечці, родині?

 

Народився Андрій у квітні 1980 року в родині Галини Петрівни та Андрія Олександровича Сковородніків. Ріс доброю, слухняною, чемною дитиною. Закінчив Мар’янівську ЗОШ І-ІІІ ступенів, середню освіту здобув у Святецькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Вчителі згадують про нього лише хороше – був спокійним, врівноваженим учнем, надійним товаришем. Був призваний на строкову службу, служив в Києві, був звязківцем. Шукав свою стежку в житті. Працював у Хмельницькому, Києві, був на заробітках у Польщі. Там і знайшов свою половинку: як вже служив, 8 вересня 2023 року одружився з Наталею, став батьком її донечці Надійці.

Прожила я вже немало років, але траплялися мені на життєвій дорозі добрі та щирі люди. Були і мої ровесники, а були такі, що мені в діти годилися. І знаходила я з ними спільну мову, дружили роками, були і залишаємося до цього часу справжніми друзями.

 

От якось лежала я в Теофіпольській лікарні зі своїм внуком. Був він вже у третьому класі, мама на роботі, а самого не покинеш, ще ж малий. І лежала поруч зі своїм синочком Сашею, ровесником молода жіночка, вчителька Галина Данилівна з Лютарівки. Боже, як тоді ми вже подружилися, як рідні люди. Що в мене було, що в неї, ділилися, як мати з дочкою.

От вже почався відлік другої тисячі днів цієї жахливої, несправедливої війни. Україна бореться за свою незалежність, за свободу, за право жити у вільній країні. За мир та спокій на нашій рідній українській землі віддали найцінніше – своє життя – на страшний жаль, найкращі, найвідданіші сини та дочки України. Чи не в кожному селі, селищі, містечку, місті на Алеях Героїв майорять синьо-жовті стяги. А ще тисячі родин чекають на повернення своїх воїнів, які вважаються безвісти зниклими, чи знаходяться в російському полоні.